Комунальний заклад «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №96 комбінованого типу Харківської міської ради»

 





Департамент науки і освіти Харківської обласної державної адміністрації
Офіційний сайт Департаменту освіти Харківської міської ради
Управління освіти адміністрації Червонозавоводського району Харківської міської ради
Управління кримінальної міліції у справах дітей
Портал превентивної освіти
ДИТЯЧИЙ ФОНД «ЗДОРОВ'Я ЧЕРЕЗ ОСВІТУ»
Допоможи дітям теплим словом!
Департамент науки i освiти Харківської обласної державної адміністрації


Українська казка в дитячому садку

УКРАЇНСЬКА КАЗКА В ДИТЯЧОМУ САДКУ

Жанрові особливості українських народних казок

Казка — найпопулярнішнй вид усної творчості серед дітей, вона захоплює й полонить серця не тільки дітей, а й дорослих.

Народна казка потрібна кожній дитині як її насущ­ний, духовний хліб, який ніколи не приїдається. Адже казка зачаровує дитину образністю рідного слова, кра­сою співучої української мови. Саме про це писав І. Франко: «Оті простенькі сільські байки, як дрібні, тон­кі корінчики, вкорінюють у нашій душі любов до рідного слова, його краси, простоти і чарівної милозвучності. Ти­сячі речей у житті забудете, а тих хвиль, коли вам люба мама чи бабуся оповідала байки, не забудете до смерті».

Казкам, як одному з жанрів народної творчості, при­таманні характерні особливості. Розглянемо їх.

Творцем казок є народ. Тому національні казки кож­ного народу своєрідні, неповторні й унікальні. Народ відображує у казці свої бажання, сподівання. Як зазна­чав один із перших дослідників українських казок О. По­тебня, потреба українського народу в щасті, достатку, благополуччі має задовольнятися хоча б у мріях. Тому українські казки відображують світогляд народу, його морально-етичні й естетичні принципи, багатовіковий дос­від виховання підростаючого покоління.

Українські народні казки варіативні за змістом (на­приклад, казки «Колобок» і «Коржик»), у них багато спільного з казками інших народів. Схожі або майже однотипні герої: українські народні казкові герої-богатирі — Котигорошко, Іван-мужичий син, Іван Побиван, Ко­зак Мамарига — дуже подібні до білоруського Удовенка, молдавського Фет-Фрумоса, грузинських Ростома та Зураба, узбецького Клич Батира, таджицького Ераджа Погливона та ін. Усі вони уособлюють чесність, доброту, хоробрість, справедливість.

Кожна казка обов'язково має певну дидактичну ме­ту. Вона повчає малюків, як потрібно діяти в певній ситуації, застерігає від неправильних дій. Наприклад, каз­ка «Ріпка» вчить дітей працьовитості, праці гуртом. А за змістом казки «Як квітень до березня в гості ходив» діти дізнаються про особливі прикмети й характерні погодні умови весняних місяців.

Народна казка розвиває творчу уяву дітей. Нерідко казковість, фантазія стають реальністю життя, як-от: килим-літак став справжнісіньким літаком, чоботи-бігунці перетворились на швидкісні поїзди.

Казки характеризуються захоплюючим сюжетом. У цьому їхнє педагогічне значення. Якщо хочете заціка­вити дитину, запропонуйте їй послухати казку, і вона все облишить, аби потрапити у чудовий казковий світ.

Казки мають і свої магічні числа. В українських каз­ках такими числами є 3, 7, 9, 12. Число 7 у древніх вва­жалося виразником найбільшої повноти міри. Це від­творено й у народних прислів'ях: «Семеро одного не че­кають», «Сім разів відміряй, один раз відріж». Та й змії у казках бувають три-, дев'яти-, дванадцятиголові. А го­ловному герою казки доводиться вибирати, якою з трьох доріг йому йти. Тричі лисичка викрадає півника, тричі коткк і кіт відбирають його у лисички. Тричі виконує свою пісеньку коза-дсреза: «Я й не пила, я й не їла...».

Крім магічних чисел є ще й своєрідні повтори, які створюють динамічну ритміку оповіді, полегшують ді­тям запам'ятовування її змісту. К. Д. Ушннський писав: «...в усіх дитячих народних казках безперервно повторю­ються одні й ті самі слова і звороти: із цих безперервних повторень, які найбільше задовольняють педагогічне значення оповіді, складається щось ціле, струнке, що легко оглянути, сповнене руху, життя й інтересу. Ось чому народна казка не тільки цікавить дитину, не тіль­ки е прекрасною вправою в самому початковому читанні, весь час повторюються слова й звороти, але надзви­чайно швидко відбивається в пам'яті дитини з усіма сво­їми мальовничими деталями і народними висловами».

Є в казці гіперболізація (перебільшення): у маленьку дідову рукавичку вміщується багато різних звірів; Кирило Кожум'яка розриває одночасно дванадцять шкур; Іван-мужичий син як замахнувся палицею, «то аж всі дерева нагнулись, а царський палац затремтів»; ретардація (уповільнення): лисичка тричі вмовляє півника відчинити віконце, баран тричі дістає одну й ту саму вовчу голову.

Казка має традиційні зачини і кінцівки, які обрамляють оповідь, дають установку на вигадку.            І

Зачини: «Де-не-десь у якімсь царстві жив собі цар та цнриця, а в них три сини, як соколи. От дійшли  вже ті сини до зросту,— такі парубки стали, що ні задумати, ні загадати, хіба в казці сказати; «Це було за і царя Панька, як була земля тонка»; «Колись-то давно, , не нашої пам'яті,— мабуть, ще й батьків і дідів ваших ' не було на світі, жив собі...»; «Це було давно- предавно, і коли кури несли телят, а вівці — писанки, файніші, ніж ; у Косові»; «Десь на Десні у десятому царстві.,.> та ін. •

Кінцівки:   «От вам казка, мені бубликів в'язка,   • -мені колосок, а вам — грошей мішок»; «І я там був, мед-   > пиво пив, по бороді та вусам текло, а до рота не потрапи-   \ ло, тим-то вони мені й побіліли»; «І тепер вони собі жн-   і вуть, і хліб жують, і постолом добро возять. Почали пити,   ; почали гуляти. І я там був. Як почали гуляти, як почали   -' з гармати стріляти, забили і мене в гармату, і як стрель­нули, так аж тут»; «Поїхали в ліс, вирубали на ківш, одягли на корець, от і казці кінець. А якби вони зробили ківш, то ще б казки було більш>.

Основними художніми засобами в жартівливих та са­тиричних казках є дотеп, іронія, карикатура, гротеск, прийоми контрасту, Зіставлення, алогізму тощо.

Гротеск у казці — цс своєрідне художнє вираження людської фантазії. Здавалося б, чи може маленька миш-

ка допомогти всьому сімейству вирвати ріпку? А за цим смішним зворушливим сюжетом, що об'єднує ціле гроно персонажів, постає народна мудрість: «Що не комар, то й сила»'.

Складовими чинниками казок е численні прислів'я, приказки, приповідки, загадки, сновидіння, забобони, по-вїр'я, скоромовки, лічилки, нісенітниці, каламбури, які надають народній мові барвистості та образності.

Загадка завжди мала певне обрядове призначення: Відгадування загадок віщувало успіх справи. А до тих,

хто відгадував загадки, було особливе шанобливе став- •
ленвя, бо ніби-то вони й спонукали успіх. У змісті бага­
тьох чарівних казок е загадки-завдання: за ніч наткати ;
полотна, викорчувати ліс, зорати поле тощо.               ;
У соціально-побутових казках загадка символізує ро­
зум, кмітливість простого народу.

§ 2. Види українських казок

У сучасному казкознавстві Існує загальноприйнята класифікація казок за їх видами, а саме: казки про тва­рин («звіриний епос»), чарівні (або героїко-фантастичні фантастично-героїчні), соціально-побутові,  комулятнвні
казки, небилиці, легенди, перекази.                             •-.

Казки відбивають життя різних епох, вони сягають^
своїми витоками у життя наших далеких предків, коли^
ще казковість сприймалась як реальність.      :

Цазки про тварин належать до «звіриного епосу», во-.; ни є історично найдавнішими. У цих казках в алегорич­ній формі розкриваються суспільні явища, побут людей.' Вони пронизані сатирою, гумором. На основі опису дій та вчинків тварин проводяться аналогії з життя людей: персонажі казок обирають собі старосту, війта, царя, а' також господарюють, змагаються, сперечаються, дають і беруть хабарі, принижують слабших. У казках діють? свійські (корова, коза, вівця, баран) та дикі тварннв-(вовк, лисиця, ведмідь), птахи (півень, качка, орел, сова, ворона, горобець), комахи, земноводні (жаба, черепаха) та Ін. При цьому перевага часто надається свійський тва-ринам над дикими.

Тварини в казках уособлюють певну домінуючу рису характеру чи вдачу людини: вовк — голодний хижак, не­вдаха; лисиця — хитра, підступна, улеслива; ведмідь — вайлуватий, незграбний, тугодумний; овечка — беззахис­на; осел — впертий; заєць — боягуз; орел — сильний, зухвалий, пихатий; черепаха і рак — неповороткі, повіль­ні; кінь і віл — працьовиті, покірні.

Дії тваринних казкових образів олюднені: вони роз­мовляють, спілкуються, товаришують. Саме тому зміст цих казок близький і доступний дітям будь-якого в%у. «Діти люблять звірів,— писав і. Франко,— чують себе близькими до них, розмовляють з ними і розуміють1 їх:-от тим-то й оповідання про звірів їм такі цікаві, особли­во, коли ті звірі в байці ще починають говорити, думати і поводитися, як люди...» .

У казках про тварин переважають дія, рух, примовки, приспівки:

Я коза-дереза За три копи куплена, Піпбока луплена. Тупу-тупу погани, Сколю тебе рогами. Ніжками затопчу, Хвоствком замету,— Тут тобі й смерть!

До золотого фонду українських народних казок про тварин увійшли «Коза-дереза», «Цап та баран» «Пан Коцький»,, «Солом'яний бичок», «Колосок», «Телятко, кабан, півник, качур та вовки», «Чому гуси миють­ся у воді, коти —на печі, а кури порпаються в по­росі» та ін.

Чарівні казки характеризуються своєю композицій­ною особливістю, обов'язковою наявністю чарівних пред­метів, чаклунів, тобто у їх змісті переважає фантастичне начало. На цьому фантастичному тлі відбуваються різні героїчні та історичні події, тому такі казки ще одержали назву фантастично-героГчних.

Характери героїв виступають у двобої з темними си­лами. Герої-добротворці в чарівних казках наділені над­природною силою, кмітливим розумом, доброю вдачею. Поряд з ними діють чарівні предмети (люстерко, клубо­чок, чоботи-скороходи, коцюба, калиновий міст, кінь-ві-Ідун, гребінець). Позитивні герої чарівних казок змальо­вані сильними, мужніми, оригінальними, самобутніми. Так, Чабанець з дитинства грає каменем у вісім пудів, а коли кине серед степу сіряк, то й три чоловіки не під­німуть. Котигорошку тричі виковують таку булаву, що ледве виносять із кузні, а як він закине її на дванадцять Діб у небо, то, падаючи, вона вдаряється об його мізи­нець і розбивається або залишається цілою. Добротвор-Ці завждн перемагають зло, їм допомагають й міфологічні істоти: Скороход, Слухало, Стріла, Морозко,Верни-дуб, Сучимотузок, Крутиус та ін.                                                                       -і

Найчастіше героями чарівних казок виступають чола вічі образи: «Іван Ролик та його брат>, «Телєсик», «Пре двох братів і сорок розбійників», «Три брати», «Чаба нець», «Кирило Кожум'яка», Іван Побивай, Козак Ма марига, Іван-мужичий син. Хоча е й жіночі образи: «Кри венька качечка», «Царівна-жаба», «Дідова дочка> та Ін

У чарівних казках передано споконвічні бажання народу глибше пізнати навколишнє, проникнути у глибині Землі та у неосяжний загадковий світ Космосу, у морсьи
глибини, підводне життя річок, розкрити таємниці інформативного спілкування тварин і птахів, пізнати надприродні сили Всесвіту.

Специфікою цих казок е сильне моральне началіповчальний зміст, який приховано у ненав'язливій маральній позиції, що спонукає слухача самостійно зробиті
для себе відповідні висновки щодо етики поведінки чіморально-етичних правил життя.             ,І

Чи не найбільшу групу серед українських народниі казок становлять соціально-побутові, їх назва поясни еться змістовною особливістю цих казок. Вони розповідають про буденне життя людей, їхній побут або реалії людського життя за умов різних соціальних епох.

Соціально-побутові казки найновіші за походженням, вони виникли за часів феодалізму, зображують реальні події, казковість представлена у межах земної діяльнос­ті людини,

Тематика соціально-тіобутових казок досить'різнома­нітна, їх можна класифікувати за такими групами: 1) ди-дактичпо-повчальні казки, в яких зображується людське життя з усіма його радощами і нещастями, залежність людини від її долі {«Правда І Неправда», «Про Правду і Кривду», «Ківш лиха», «Біда», «Ледащиця», «Мудра дівчина» тощо); сімейно-антагоністичні казки, в яких роз­криваються часом складні родинні стосунки («Стрижено, стрижено!», «Два брати», «Гостинець батькові», «Бідна вдова з сином удовиченком», «Названий батько» та ін.); жартівливі казки /«Москаль у пеклі», «Дурні чорти та хитрий наймит», «Докучливі казки», «Як Іван царя пе­ребрехав». «Як баба чорта дурила» та ін.); сатиричні казки («Панська політика», «Пани», «Хома і гуска», «Піп на казанні» та ін.).

Через усі казки цього типу проходить образ Правди як втілення споконвічного правдошукання народу. По­зитивним» героями цих казок виступають також звичайні прості люди — добротворці та знедолені, Мудра дівчина, дівчинка-семиліточка, козаки, солдати, син, батько або абстрактні герої—Щастя, Доля. Головним героям до­помагають розум, мудрість, кмітливість, спостережли­вість, добропорядність, моральна стійкість, витривалість, віра у добро.

Негативні герої — носії зла —антиподи Правда, Щастя, Добра: Кривда, Горе, Біда, Злиденність, Смерть, пан, гультяй, ледар, ледащиця, нероба, зажерлива баба тощо.

§ 3. Методика роботи з українською казкою в дитячому садку

Українські народні казки доступні дітям уже з ран-" нього віку як за умов родинного виховання, так і в до­шкільному закладі.

Оскільки казки різні за змістом, за сюжетом, різнять ся композиційною будовою, методика їх використаний у різних вікових групах також специфічна. Казки повинні насамперед відповідати віковим особливостям дітей.

Дітям раннього та молодшого дошкільного віку дос тупні казки «звіриного епосу», про тварин, оскільки вони «...заставляють їх сміятися і думати, розбуджують їх ці­кавість та увагу до явищ природи, але не розбуркують молоду фантазію дивоглядними образами заклятих зам­ків, царів, розбійників, драконів та демонів, не триво­жать молодого чуття страшними трагічними пригодами та незрозумілими для дітей відносинами обох полів»-.

Дітям середнього дошкільного віку, крім казок «звіри­ного епосу», доступні чарівні казки, Ну, а старші дошкі­льника вже спроможні зрозуміти та вислухати будь-яку казку.

Психологами доведено, що дошкільник надзвичайно активний у сприйманні казки. Нам не доводилось зустрі­чати абсолютно пасивних та байдужих дітей до змісту казки. Слухаючи казку, діти постійно переривають хід розповіді, втручаються в події, звертаються з запитання­ми, намагаються допомогти казковим героям.

Активне ставлення приводить дитину іноді до несподі­ваних з точки зору дорослих дій. Дитина чорною фарбою замальовує на картинці негативного героя, вириває ілю­страцію з його зображеннями, випускає під час переказу неприємні для неї події («Я не хочу про нього розпові­дати») , змінює хід подій, заміняє кінцівку,

Образи художніх творів викликають у дітей почуття співпереживання, співчуття. О. В. Запорожець відмічає, Ідо дітей не задовольняє невизначеність ситуації, коли невідомо, хто «хороший», а хто «поганий». Вони нама­гаються відразу виділити позитивних героїв, приймають їхню позицію, негативно ставляться до всіх, хто їм за­важає. Іноді навіть неживі предмети піддаються суворій, критиці, якщо дитина не знаходить, кого можна звину­ватити в тому, що трапилось. Зрозумілі і близькі при­клади поведінки героїв казки діти зіставляють з особис­тим досвідом і переносять на себе або на своїх товаришів деякі якості діючих персонажів. Перенесення прикладів казки на свій побут не обмежується власним досвідом. Діти, критикуючи поведінку своїх товаришів, зіставляють їх з героями казки. Співчуття героям, моральні оцінки їхніх вчинків набувають усвідомленого характеру.

Розуміння дітьми моралі казки відбувається на осно­ві їхньої внутрішньої активності, яка викликана емоцій­ним сприйманням змісту твору. Зовні це виявляється в міміці, жестах, репліках, висловлюваннях дітей.

У старшому дошкільному віці сприймання казки набу­ває диференційованого характеру — у дітей формується здібність до елементарного аналізу твору, вибіркове став­лення до героїв казки. Це в свою чергу веде до форму­вання художнього смаку у дітей, у них з'являються свої улюблені казки.

Діти дошкільного віку добре розуміють мораль казки, диференціюють, де добро, а де зло, й активно приймають сторону добра.

Упродовж перебування дітей у дошкільному закладі використовують різноманітні форми роботи.

В, О. Сухомлинськив дійшов висновку, що складо­вою частиною виховання дітей повинно бути розповідан­ня, читання, слухання, драматизування та інсценування казок. «Казки виховують любов до рідної землі вже тому, що вони творіння народу» 2.

У дитячому садку пропонуються такі види занять з казкою:

читання (авторських, віршованих) казок;

розповідання народних казок;

театралізація-розігрування та показ казки виховате­лем;

драматкзація-розігрувашія в ролях знайомої дітям казкн; відтворення характерних рис його героїв;

інсценізація — точне й послідовне відтворення змісту казки дітьми з допомогою костюмів, різних атрибутів, де­корацій;

ігри за сюжетами знайомих казок;

показ казок через проекційні ліхтарі (діафільми);

перегляд казок у телепередачах, кінофільмах;

ритмізування — ритміко-речитативна розповідь на од­ній ритмічній кривій, з однією інтонацією; узагальнюючі бесіди на теми: «Моя улюблена .казка», «В гостях у казки», «Казка в гостях у дітей»;

тематичні розважальні заняття: «Казки бабусі Ори-сі», «Казка дідуся Панаса», «Вам казка, а мені бубликів в'язка»;

дидактичні ігри: «З якої казки герой?» (або «З якої казки я прийшов?»), «Добери картинку», «Подорож у дивовижний світ казок», «Лист дідуся-казкаря»; переказування знайомих казок дітьми; бесіди на морально-етичні теми за змістом казок; самостійне складання дітьми казок; бесіди за змістом казкових ілюстрацій та репродук­цій художніх картин на казкові сюжети; свято казки у садку.

У програмі «Малятко» у змісті розділу «Художня лі­тература» передбачено різні види роботи з народною каз­кою '. Так, уже на другому році життя дітей вчать розу­міти зміст коротеньких казок («Ріпка», «Коза-дереза»), використовуючи унаочнення (ілюстрації, фланелеграф, ляльковий, картонний театри); залучають до показу ок­ремих дій казкових героїв, стимулюють висловлювання дітей (наслідування, повтори).

На третьому році життя дітей спонукають до відтво­рення змісту казок за допомогою запитань вихователя, залучають до їгор-драматизацій та театралізованих ігор за змістом добре знайомих казок у музичному супроводі, з нескладними атрибутами (хусточкою, шапочкою, хвос­тиком); показують різні види театрів за змістом знайомих казок.

На четвертому році життя дітей вчать розумїти казки без унаочнення, запам'ятовувати та відтворювати повто­ри («котнться-котиться...», «стукає-грюкає...»), образні вирази («вовчику-братику»}; передавати зміст знайомих казок, розповідати за змістом ілюстрацій; упізнавати ге­роїв у знайомих казках, висловлювати своє ставлення до них. Залучають дітей також до ігор-драматизацій та Інсценування художніх творів.

На п'ятому році життя дітей ознайомлюють з чарівни­ми й соціально-побутовимй казками. Вчать впізнавати і визначати казкові елементи, зачини, кінцівки, повтори, давати оцінку діям та вчинкам героїв; відповідати на за­питання за змістом казок, самостійно розповідати та пе- рехазувати знайомі казки. Дітей цієї групи спрнукаюті до самостійної організації ігор-драматизацій за змісте^ добре знайомих казок, дотримуватись відповідної інто нації, тембру, сили голосу. Залучають дітей до показ) окремих діб у театральних виставах, Іграх у «Театр>, ін­сценування казок.

Дітей старшого дошкільного віку продовжують оз­найомлювати з новими чарівними та соціально-побуто-вимн казками. Вчать сприймати виразні засоби казки: фантастичні перетворення, чарівні речі, іносказання, афо­ристичність мови, пісеньки, зачини, кінцівки; розуміти, що казка — це вигадка, фантастика, олюднення тварин, явиш природи. Діти вже повинні знати напам'ять кілька зачи­нів, кінцівок, «докучливих» казок; самостійно розповіда­ти у вільний час зміст знайомих казок, переказувати їх; висловлювати своє ставлення до героїв, оцінювати їхні вчинки; впізнавати назву казки за описом героїв, ілюст­раціями та уривками з тексту казки.

Старші дошкільники повинні вміти самостійно розіг­рувати сюжети знайомих казок в іграх-драматизацїях та театралізованих іграх (добирати атрибути, розподіля­ти ролі тощо).

Дітей залучають до участі в драматичних гуртках, до показу різних театралізованих вистав за змістом казок, до виготовлення костюмів, атрибутів, декорацій.

Перш ніж прочитати чи розповісти дітям казку, по­трібно добре підготуватись, кілька разів уголос її прочи­тати, дотримуючись засобів інтонаційної виразності. Ро­бота над мистецтвом художнього читання, за словами Е. О. Фльориної, повинна стати професійним обов'язком кожного вихователя. Народ склав казку, письменник її записав, а донести ЇТ зміст до свідомості дитини — обо­в'язок вихователя.

Для того шоб вплинути на почуття дітей, їхні пережи­вання, вихователь заздалегідь докладно аналізує казку, добирає найвдаліші засоби виразного читання або роз­повідання (інтонації, розстановка пауз, логічні наголо­си), виробляє чітку і правильну вимову кожного слова, фрази, речення.

Уміння розповідати казку — досить важлива педаго­гічна вимога. Одна й та сама казка у різних оповідачів може сприйматись неоднаково. Не можна розповісти чи прочитати казку без емоційного вираження її змісту.

Вихователь, готуючись до розповідання казки, пови­нен добре запам'ятати текст, щоб дослівно передати 39- чини, Повтори, пісеньки, образні народні вирази. Слід визначити, які слова, фрази потребують уточнення, пояс­нення, продумати прийоми, час і місце їх пояснення. Слід продумати й наочність. До заняття можна підготувати добре ілюстровані дитячі книжки, набір картинок до тексту казки. Іноді треба підготувати й дітей до розу­міння твору — його змісту, лексики, образів. Наприклад, перед тим як розповісти казку «Козенята і вовк» у місь­ких умовах, враховуючи те, що більшість дітей молодшої групи не бачила живої кози і не має чіткого уявлення ні про козу, ні про козенят, вихователька повинна розгля­нути з дітьми (за день-два до розповіді казки) картину «Коза з козенятами», дати відповідні іграшки,

Для повноцінного сприймання дітьми літературного твору треба створити спокійну обстановку. Дітей поса­дити так, щоб вони бачили виховательку, а вола бачила всіх. Дітей молодшої і середньої груп доцільно посадити півколом у два ряди, а дітей старшої групи — за стола­ми, обличчям до вихователя. В молодшій і середній гру­пах дитячого садка пропонується така структура за­няття:

1. Початок заняття (вступна бесіда, розглядання на­очності, загадка, розповідь вихователя).

2. Розповідання казки. Уточнення та пояснення окре­мих слів, виразів. Розглядання ілюстрацій.

3. Коротка бесіда за змістом казки.

4. Виведення морального правила. Прислів'я.

Наприклад, ллан-конспект заняття для середньої гру­
пи. Розповідання української народної казки «Колосок*.
Завдання: Закріпити уявлення дітей про трудові про­
цеси. Вчити розуміти зміст казки, відповідати на за­
питання, оцінювати поведінку героїв. Виховувати пра­
цьовитість, любов до праці, негативне ставлення до ле­
дарів.            . . . узійй

Словник: Голосисте горлечко, колосок, борошно, млин, тісто, пиріг.

Матеріал:   колоски, пиріг, ілюстрації, прислів'я.

Хід заняття: На столі стоять колоски. Запитан­ня: Що це таке? Де ростуть колоски? Хто їх вирощує? Що потім роблять з колосків? Розглядання пирога. Роз­повідання казки, пояснення виразу Голосисте горлечко, олова І 'млин. Розглядання ілюстрацій. Запитання: Як звали мишеня? А як півника? Що знайшов півник? Що зробив він з зерном? А що робили мишенята? Що пів­ник сказав мишенятам? Чому півник не дав їм пирога? Чи правильно зробив півник? А чи дбВомагйєїе ви вдома? Як ви допомагаєте? Прислів'я:'«Добре в світі тому жити, хто працьовитий», «Вмієш їсти, вмій і заробити».

У старшому дошкільному віці дітей учать впізнавати жанрові особливості казки, визначати її композиційні чинники. Наприклад, розповідання української народної казки «Кривенька качечки».

Завдання; Виховувати здатність до співчуття, по­глиблювати уявлення про чуйність, доброзичливість. За­кріплювати вміння визначати жанр твору, ознайомити з композицією: зачин, зав'язка, розв'язка, кінцівка; вчити виділяти казкові елементи, вживати логічні наголоси в реченні.

Матеріал: казка «Кривенька качечка», -ілюстрації до казки.

Хід заняття: Вступна бесіда: Які казки ви знає­те? Пригадайте, якими словами починаються казки. А ще якими? А якими словами закінчуються? Ознайомлення дітей з поняттями «зачин», «приказка», «кінцівка». Чи­тання казки (ае називаючи жанру). Запитання: Який твір я вам прочитала — оповідання чи казку? Чому ви думаєте, що це казка? Назвіть зачин цієї казки. Де ще казковість у цьому творі? Якими ще словами українсь­кий народ передав казковість? Назвіть кінцівку казки. Якими словами починається зав'язка казки? Якими сло­вами передається найголовніша подія,казки (кульміна­ція)? Якими словами в казці передається розв'язка? Який голосом співали каченята пісню: радісним чи сум­ним? (Дзтн передають радість та подив у пісні каченят.) А яким голосом співала качечка пісню? (Сумним, з ту­гою за волею.) Робота над інтонаційною виразністю ре­чення «А дід та баба знову зосталися самі». Розглядан­ня ілюстрацій. Бесіда етичної спрямованості: Як можна оцінити перший вчинок діда та баби? Який він був? Яки­ми словами про нього можна сказати? Що можна ска­зати про другий вчинок діда та баби? Як можна оцінити поведінку каченят? Підсумкова розповідь виховательки. Виведення морального правила.

План-конспект заняття у підготовчій групі на тему «гЛІої улюблені казки».

Завдання: Виховувати інтерес до творів усної на­родної творчості; вміти відтворити по пам'яті зміст зна­йомих казок, впізнавати казку за ілюстраціями, читати назви казок, закріпити композицію казки; бережно ста­витись до книжок.

Матеріал: виставка книг-казок, на столі дитічі книжки зі знайомими казками, Ілюстрації до них.

Хід заняття: Вихователька: «За синіми морями, за високими горами...> Який жанр твору починається та­кими словами? Які ви знаєте казки? А яка казка ваша найулюбленіша? Чому? Діти розповідають частини казок (зачин, зав'язку, розв'язку, кінцівку). Розглядання вис­тавки. Літературна вікторина. Розглядання ілюстрацій до казок. Розглядання дитячих книжок на столах, читан­ня .назви, окремих слів, речень, підписів під ілюстрація­ми. Ознайомлення з казковим веселим жанром — «на­докучливими» казками.

З дітьми старшого дошкільного віку можна проводити серію (декілька) занять за змістом однієї казки. Проілю­струємо це на прикладі казки *Цап та баран* '.

Заняття перше: В гостях у казки «Цап та баран».

Матеріал:   фігурки тіньового театру.

Хід заняття: Вихователька демонструє фігурки тіньового театру (цапа, барана, вовка) і пропонує від­гадати, хто це. Далі говооять, що до дітей у гості пои-йтла кязка, яка називається «Цап та баран». Розповідав казку, пояснюючи незнайомі слова.

Проведення бесіди за змістом казки. Запитання до дітей: Чому дід з бабою прогнали цапа й барана? Що цап та баран знайшли на дорозі? Кого побачили вони в лісі? Як цап та баран налякали вовка?

Хто сказав такі слова: «А збирайтеся, цапе й баране, і йдіть собі». Як це було сказано?

Хто був дужим, але несміливим? Яким був баран? А хто був сміливим, але недужим? Яким був цап? Хто сказав так: «Бери, баране, голову, бо ти дужий». Чиї це слова: «Ох, бери ти, цапе, бо ти сміливий»? Як це було сказано? (Звернути увагу на місце наголосу у слові «ба­рана», стежити за вимогою слова «удвох».) У казці є та­кі слова: «Ідуть та ідуть, коли бачать...». Що вони поба­чили?

Вільний переказ казки (з використанням тіньового те­атру) .

Вихователь пропонує дітям спробувати переказати цю казку, спостерігаючи за діями фігурок тіньового те-

атру, «Я буду починати казку, а ви — закінчувати (по черзі)».

Вихователь показує фігурки діда й баби й каже:

— Були собі,., (дитина закінчує речення).

— Мали вони... (показує папа та барана, хтось із ді­тей закінчує). Вони були великі приятелі, куди... (пока­зує цапа), туди й... (показує барана).

Далі вихователь вільно переказує казку, окремі її частини, де є можливість, використовує тіньовий театр.

Заняття друге: В гостях у казки «Цап та баран».

Матеріал: у вихователя — персонажі пальчико-вого театру, у дітей — один персонаж, торба, іграшка-саморобка «вовча голова».

Хід заняття: Вихователь демонструє персонажів пальчикового театру — цапа та барана. Хто це? З якої казки прийшли до нас ці герої? Ви пам'ятаєте, якими бу­ли ці два приятелі? (Цап був сміливий та недужий, а ба­ран дужий та несміливий.) З ким зустрілися цап та ба­ран? Вихователь демонструє двох іграшкових вовків (персонажів пальчикового театру):

— Ось якими були вовки. Вони страшні і злі.

Давайте ще раз послухаємо казку, а потім пограємо.

Драматизація уривків казки.

Вихователь знов організовує «акторів» по групах: «цапи», «барани», «вовки», розпочинає той чи інший ури­вок, І діти включаються у діалог.

Наприклад:

«Ідуть та ідуть цап та барак. А посеред поля лежить... (Діти закінчують речення.) Баран був дужий та не..., а цап сміливий та не.. Ог цап і каже... («Цапи» і «барани» вступають у діалог.)

Приходять туди, аж три вовки кашу варять. Нічого робити. Вітаються. («Цапи» й «барани» разом з вихова­телем промовляють слова вітання, їм хором відповіда­ють «вовки».)

Казка розігрується до слів «Та подай ще більшу». Вихователь зачитує наступний абзац, яким завершується драматизація казки.

На сьомому році життя влаштовують різноманітні свята та вечори казок.

Наприклад, «Свято казки» у дітей» 1.

Кімната чи зала відповідно оформлені, стіни прикра-

шаготься малюнками відомих дітям казок. Свято почи­нається інспенівками за змістом казок «Ріпка», «Івасик-Тєлесик», «Колосок» та переглядом діафільма «Коло­бок».

Ведучий показує вироби дітей і пропонує їм назвати казку, коротко розповісти про хороші вчинки героїв («Івасик-Телесик», «Колосок», «Солом'яний бичок»).

Потім діти в костюмах персонажів самі розповіда­ють уривки І пропонують відгадати, з яких вони казок. У залі з'являється «листоноша» я «телеграмами». Він зачитує їх і пропонує відповісти, від кого вони.

— Від дідуся втік, від бабусі втік, скоро буду У вас.

(«Колобок»)

— А мишенят і кликати не треба: вони вже сиділи за столом.

(«Колосок»)

— Мій котику, мій братику! Несе мене лисиця за кру­тії гори, за бистрії води.

(«Котик і півник»)

— Дівчинка бачить: у хаті не прибрано, холодно. Взяла віник, підмела хату, прибрала, піч затопила. По­тім запитує: «Може, ще щось зробити?»

(«Про ліниву дівчинку і старанну дівчинку»)

— Ходи, мишо, не біжи, нам ріпку вирвати допо­можи.

(«Ріпка»)

— Оленка показала Івасвку, як на лопату сісти. •

(«Івасик-Телесик»)

— Принесли козенята ножиці і голку з ниткою.

(«Вовк і семеро козенят»)

— Не послухав брат сестричку і напився води з ко­
питця.                                       -                             '
(«Сестриця Оленка і братик Іванко»)

— Хто тут живе? (Демонструються: хатка на куря­чих ніжках; рукавичка; бочка, що по морю пливе; лісове озерце.)

— Яку пісню співали Колобок, мати Івасика-Телеси-ка, Коза-дереза?

Авторитетне жюрі переглядає всі малюнки і вироби, підраховує бали, а Веселий Олівець оголошує результа­ти конкурсу, нагороджує переможців книжками. Літературна вікторина за змістом знайомих казок, наприклад: «Я вія діда втік...».

Зал казкош прибраний персонажами українських на­родних казок. З'являється казковий Колобок. Співає пі­сеньку:

Я Колойок, Колойок,

Я по засіку метений,

Я на яйцях спечений,

Я віл лід а втік,

Я від йзбн втік.

— Я запрошую всіх нас у подорож до Країни казок?

Ведуча: Котиться Колобок, котиться, а назустріч йому Зайчик. Діти, а в яких казках живе Зайчик? Так, правильно, «Колобок», «Теремок», «Коза-дереза», «Со­лом'яний бичок». А які вірші про Зайчика ви знаєте? А які загадки? Ой молодці! (Діти розповідають.)

То ж підемо з Колобком лалі. Котиться Колобок, ко­титься, а назустріч йому хто? Так, Вовк.

Підібрав він голосок, став малим співати. Здогада­лись вони: «Це Вовк, а не наша мати». З якої це казки? Вірно, «Вовк та семеро козенят». А в яких ще казках живе Вовк? Так, у казках «Колобок», «Теремок», «Коза-дереза», «Рукавичка», «Солом'яний бнчок», «Лисичка-сеетричка». А може, хто знає про (што загадки, вірші, пісеньки, прислів'я? (Діти пригадують.)

Котиться Колобок, котиться і зустрічає того, що:

Ходить лісом дід лзхматий. Одягнувся п кожушину. Мед шута і ожину, Літом любить полювати, А зимою в лігві спати. Як зачут він весну. Прокидається від сну.

То кого зустрів Колобок? Так, Ведмедя. А які казки ви знаєте про нього? Вірно, «Колобок», «Теремок», «Ко-за-дерсза», «Рукавичка», «Три ведмеді», «Солом'яний бичок». А які вірші? Які загадки?

Діти, Колобок дуже задоволений і запрошує нас да­лі у подорож. (Звучить пісня «Я лисичка, я сестричка».) То кого далі зустрів Колобок? А як називають Лисичку? А чому сестричка, чому хитра? А в яких казках живе Лисичка? Тяк, «Колобок», «Теремок», «Лисиця і глечик», «Рукавичка», «Солом'яний бичок», «Лисичкз-сестричка», А ось послухайте:

Зажурився Коток,

Взяв (іандїрку й молоток їа й пішов співати В лпски біля хати.

Діти, для чого Котик брав молоток? Що він співав і кого врятував та -від кого? Правильно. Від хитрої Ли­сички врятував Котик Півника. Можливо, хто з вас знає вірші про Лисичку, загадки? (Діти розповідають.) Мо­лодці, діти. От І прийшла наша подорож до кінця. Ви всі розповідали гарні вірші про звірів, загадували за­гадки. 1 тому Колобок хоче вам показати діафільм «Ко­лобок». (Перегляд діафільму.)

Казки сприяють розвитку у дітей творчої уяви, ло­гічного мислення. Слухаючи казки, які розповідають до­рослі, діти й самі прагнуть складати казки. Саме про це й писав В. О. Сухомлинський: «Якщо мені вдавалось до­могтись, щоб дитина, в розвитку мислення якої трапля­лись серйозні затримки, придумала казку, пов'язуючи в своїй уяві декілька предметів оточуючого світу,— зна­чить можна сказати з впевненістю, що дитина навчилася мислити» '.

Чудодійним методом розвитку мовлення дітей нази­вав В. О. Сухомлинський казку. За його словами, це «сві­жий вітер, що роздуває воглик дитячої думки і мови». Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумам, а й серцем, відкликається на події та явища навколишнього життя, висловлює ставлення до них. Початкове духовне виховання дитини відбувається також у казці.

В. О. Сухомлннський намагався розповідати казки дітям на лоні природи, поєднуючи спостереження з вия­вами фантазії. Це «Казка про Сонце», «Казка про хма­ри», казки «Про Бабу-Ягу», «Про жайворонка», про «Темінь і Сутінок». Емоційне сприймання казки підси­люється і своєрідним казковим оточенням. В, О. Сухо-млннський пропонує розповідати казки, якщо не серед природи, то хоч би в спеціально обладнаній Кімнаті ка­зок, щоб все тут нагадувало дитині про казку: вечірні сутінки, веселий вогник у пічці, казковий будиночок Ба-би-Яги, казкові персонажі, хатинка дідуся і баби, гуси-лебеді тощо. Водити дітей у Кімнату казок потрібно І;е часто, застерігав В, О. Сухомлинський, раз на тиждень, а то й рідше, краще у вечірні години. Сама обстановка цієї кімнати примушує дитину не тільки слухати казки, а й самостійно розповідати їх, створювати казки з нови­ми сюжетами.

Самостійне створення казок — дійовий шлях розвит­ку творчості й дитячого мовлення. Під вмілим керівни­цтвом педагога діти починають самостійна складати каз­ки ще задовго до школи. Рідна природа, «подорожі до джерел рідного слова» викликають у малюків творче на­тхнення.

Скільки таких можливостей для розвитку дитячої фантазії таїть у собі навколишній світ! Потрібно тільки вміло спрямувати думку дітей, як одразу оживають каз­кові образи. «Через казкові образи,— писав В.. О. Сухо-млинський,— у свідомість дітей входить слово з його найтоншимн відтінками. Під впливом почуттів, що про­буджуються казковими образами, дитина вчиться мисли­ти словами. Без казки — живої, яскравої, що оволоділа свідомість і почуття дитини,— неможливо уяви­ти дитячого мислення і мовлення...» '. Самостійне ство­рення дітьми казок є одночасно і першим кроком у роз­витку мислення дитини від живого, конкретного до абстрактного.

Потрібно сміливіше впроваджувати в практику ро­боти дитячих садків і самостійне створення дошкільня­тами казок на лоні природи. Виховне значення саме цих казок полягає в тому, що діти відчувають їх в обстанов­ці, яка породжує казкові уявлення: тихим вечором, коли на небі засвітлюються перші зірки; в лісі, у затишній хатинці, при світлі тліючих вугликів, коли за вікном шу­мить осінній дощ і співає свою пісню холодний вітер. З розповідей вихователя діти дізнаються про життя на­родів інших країн, лро моря й океани, про багатства рослинного і тваринного світу, про природні явища

 

 

Подобається