Комунальний заклад «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №96 комбінованого типу Харківської міської ради»

 





Департамент науки і освіти Харківської обласної державної адміністрації
Офіційний сайт Департаменту освіти Харківської міської ради
Управління освіти адміністрації Червонозавоводського району Харківської міської ради
Управління кримінальної міліції у справах дітей
Портал превентивної освіти
ДИТЯЧИЙ ФОНД «ЗДОРОВ'Я ЧЕРЕЗ ОСВІТУ»
Допоможи дітям теплим словом!
Департамент науки i освiти Харківської обласної державної адміністрації


"Формування етнічної самосвідомості громадянина України в умовах поліетнічного освітнього середовища"

                                                                     Зміст

 

Вступ............................................................................................................................2

Розділ 1. Саморозвиток і самовизначення дитини………………………………...5

Розділ 2. Особливості проблеми патріотичного виховання дошкільника на сучасному етапі…………………………………………..………………………….7

2.1 Шляхи і засоби патріотичного виховання……………………………………..7

2.2. Ставлення дитини до сім’ї та  родини………………………………………..12

2.3. Гра – основний вид патріотичної діяльності дошкільників………………...23

2.4. Тематика, види ігор. Ігрові прийоми………………………………………....29

Висновок …………………………………………………………………………...43

Список використаних джерел..................................................................................44

Додатки......................................................................................................................45


                                                                                                 

                                                                                                «О думи мої! о славо злая!
                                                                                                За тебе марно я в чужому краю.
                                                                                               Караюсь, мучуся… але не каюсь!..
                                                                                               Люблю, як щиру, вірну дружину,
                                                                                                Як безталанную свою Вкраїну….!»

                                                                                                                                   Т.Г.Шевченко     

                                                                     Вступ


       Україна розбудовується як суверенна держава, її майбутнє залежить від багатьох чинників. Серед них одним з вирішальних є людський фактор.З досвіду людства відомо, що в унітарних державах, а саме такою, згідно з конституцією, є Україна, однією з найпотужніших сил у розбудові державності стає національна самосвідомість громадян.Потрібно дбати про збереження й зміцнення України.

        Якби держава була живим організмом, вона відчула б інстинктивно, що для її самозбереження вирішальне значення має рівень національної самосвідомості громадян. Але держава не є живою істотою, тому вся відповідальність за її майбутнє перекладається на суспільство. Ось чому національно свідомі громадяни мають усе робити для того, щоб підвищувати рівень національної самосвідомості населення, в тому числі і учнівської молоді.

        Чому система виховання та освіти мусить бути саме національною? Наукові дослідження переконливо доводять, що дитина повинна перебувати під постійним впливом матеріальної й духовної культури свого народу. Це потрібно, насамперед, для найповнішого розкриття природних схильностей дитини і розвитку її здібностей, оскільки в цьому разі використовуються якнайповніше етнопсихологічні особливості дітей певного народу. Зайве нагадувати, що саме такий шлях приводить до виховання національно свідомих громадян. Одним із головних завдань виховання в сучасній загальноосвітній школі України є формування національної самосвідомості. Сучасні дослідження показують, що особливим моментом у вирішенні цієї проблеми є питання розуміння сутності цього важливого явища. Серед істотних характеристик визначеного поняття національна самосвідомість центральне місце відводиться етнічній самосвідомості.

Саме етнічну самосвідомість вважають першоосновою національної самосвідомості. Дослідники також називають етнічну самосвідомість суб'єктивною властивістю нації.

Формування етнічної самосвідомості пов'язане з усвідомленням особистістю свого місця у світі, зі ставленням до своєї рідної культури, з усвідомленням себе як суб'єкта етносу, громадянина України та світу.

          Однак сучасна етнокультурна ситуація в Україні, особливо на півдні та сході, а також у містах, дуже далека від тієї, яка б сприяла повноцінному духовному та інтелектуальному відтворенню нації. Діти не залучаються з раннього віку до культури та історії свого народу. Вони, як правило, не перебувають під безпосереднім формуючим впливом українського мовного середовища. Отже, першочерговою є потреба створити комплексну, науково обґрунтовану програму національного виховання та освіти, орієнтовану на духовно вільну, творчу, гармонійно розвинену особистість, яка уможливить відновлення України, бо матиме усвідомлену потребу жити у суспільстві, що постійно вдосконалюється.

            У свою чергу, зворотний зв'язок суспільства й людини зумовить характер і темпи українського відродження. Мета українського національного виховання - створення національного типу особистості, виховного ідеалу - гармонійної і всебічно розвиненої людини - українця з багатогранними знаннями, глибокою національною самосвідомістю, високими інтелектуально-творчими, духовно багатими і естетичними якостями, патріотичними почуттями та працьовитістю. Цей ідеал базується на засадах народних чеснот українців і християнської моралі, позитивних героїв літописних творів княжих часів, педагогічній думці України від " Повчання дітей " В.Мономаха до " Виховного ідеалу " Григорія Ващенка. Пріоритетним напрямом процесу виховання юного громадянина України є формування і розвиток у дитини національної самосвідомості, яку можна формувати і розвивати такими методами як лекція, бесіда, диспут, метод прикладу.

           Національна свідомість і самосвідомість - це осягнення людиною себе представником певного народу, носієм його культури, знавцем минулого і сучасного, діяльність якого спрямована у майбутнє. Надійним фундаментом, на якому успішно формується національна свідомість, є історична пам'ять.

Педагог у своїй роботі зважає на те, що відсутність національної свідомості нерідко спричинює оманливе, ілюзорне відчуття " другосортності", "другорядності" рідної мови, культури, врешті самого себе, породжує комплекс національної і громадянської неповноцінності, ущербності. Мова - це концентрація мудрості і досвіду нації. Втрата її призводить до порушення суспільної гармонії, законів людської еволюції. " Культура змінює свій генетичний код, а народ відчужується від традицій, звичаїв, духу предків, потрапляє в іншу духовну атмосферу і свідомо чи несвідомо страждає.

          Мова - це та ж прекрасна квітка духовної культури українського народу, його духовне надбання, дзеркало душі народної. Усвідомлення себе - це і є формування самосвідомості. Таким чином, самосвідомість становить основу можливостей або свідомого ставлення до світу і людини взагалі.

          Національне усвідомлення - це раціональне, інтелектуальне прагнення завбачити перспективи життя народу в системі його самозбереження. Тому поняття української перспективи адекватне національній самосвідомості народу. Початок національної свідомості закладається  ще виховатем в садочку, бо саме тут національне виховання відбуватиметься засобами інтегрованого курсу українознавства. Він не може бути обмежений рамками одного - двох занять. Досконале володіння рідною мовою безпосередньо впливає на розвиток інтелектуальних, естетичних інтересів вихованців, їх моральних почуттів.

           Дошкільне дитинство — особливий час людського життя, названий науковцями «періодом первинного фактичного становлення особистості»         (О. Леонтьєв). Саме в перші шість — сім років життя виникає дитячий обрис світогляду, складається перша цілісна картина світу, закладаються основи особистісної культури, з'являються внутрішні етичні інстанції (зачатки почуття совісті), формується довільна поведінка, виникає супідрядність мотивів, розвивається самосвідомість, створюються передумови для появи елементарних форм     відповідального самовизначення.
          Допомогти дитині стати особистістю значно складніше й важливіше, ніж допомогти їй бути успішною в певній освітній галузі.  Така педагогічна стратегія є стратегією допомоги, підтримки й поваги кожної зростаючої особистості.

            На етапі дошкільного дитинства малюк із допомогою дорослого набуває основ особистісної культури, оволодіває вмінням основних сферах дійсності: в природі, рукотворному світі, суспільному житті та власному «Я».

 Ціннісне ставлення до природи сприяє формуванню в дошкільника екологічної свідомості та природоцільної поведінки; ціннісне ставлення до предметного світу — засад духовності; ціннісне ставлення до людей — моральної свідомості й поведінки; ціннісне ставлення до самого себе — начал самосвідомості.                

Картинки

 

 

І.Саморозвиток і самовизначення дитини

          Саморозвиток особистості пов'язаний з її життєдіяльністю, у межах якої він здійснюється. Тому вже з дошкільного віку, з моменту виокремлення свого Я, дитина стає суб'єктом власної життєдіяльності, оскільки починає ставити цілі, підкорятися власним бажанням і прагненням, враховуючи вимоги інших. Ці спонуки мають набувати суспільної спрямованості, тому що в іншому разі вони деструктивно впливатимуть на розвиток особистості.

            Вже у три роки дитина починає використовувати займенник «Я».

     "Я Сам" — це відчуття себе людиною, яка пізнає і діє. Вона включає такі грані: усвідомлення дитиною свого існу­вання окремо від навколишнього світу, володіння особис­тим, недосяжним для інших, внутрішнім світом; усвідомлення"Я" у часі й статевій належності; своєї цілісності, узгодженості, окресленості; власної сили, тобто того, що "Я" контролює її думки, почуття, дії.

"Моє Я" — відчуття себе об'єктом пізнання та оціню­вання. Воно складається з усіх якостей, які роблять "Я" уні­кальним: фізичної зовніш­ності, думкок, переживань, бажань, мрій, намірів, цілей, якостей особистості,  соціальної ролі та взаємини з іншими людьми.

 "Я Сам" і "моє Я" — два складники самосвідо­мості дитини, що взаємодоповнюють один одний.

Перше усвідомлення себе починається ще у віці немовляти та поступово зростає ( починається пізнання власного тіла, соціальна роль та спілкування з дорослими).

Протягом другого року життя формується "моє Я": роз­ширюються уявлення про власне тіло, зовнішність, фізичні можливості, предмети і речі, які входять до складу "просто­ру мого Я"; дитина впізнає себе у дзеркалі, на фотографіях, демонструє більш або менш складні знання про себе.

У дошкільному дитинстві самоусвідомлення стає цент­ральною частиною емоційного та соціального життя юної особистості. Це приводить до перших спроб зрозуміти позицію "інших", проявити щодо них емпатію. Усвідом­лення своїх особливостей пов'язане з появою почуття власності.

На третьому році життя малюк уже здатний класифікува­ти себе за багатьма ознаками: віку , статі, фізичних характерис­тик, оцінних суджень, своєї спроможності ("Я це можу! Я це не  зробив!").

Залежно від того, що дитина думає про себе та інших, в неї формується наївне уявлення про багатство внутрішнього життя людини. Вже на четвертому році життя малюк у пов­сякденному мовленні посилається на свої психічні стани: "хочу", "думаю", "здається", "боюся", "радію", "удаю із себе" тощо.

З поглибленням усвідомлення дитиною власного внут­рішнього світу вона дедалі цілеспрямованіше розмірко­вує про себе. "Моє Я" розширюється, дитина створює Я-концепцію — інтегровані знання о собі, які дозволяють йому відчувати самопочуття та соціальну дійсність. Я-концепція дошкільника дуже конкретна. Вона включає такі доступні спостереженню характеристики: ім'я, фізична зов­нішність, особисті речі, елементарні якості та вміння, по­всякденні дії.

Старший дошкільник навчається зважати на думку про неї інших людей, робити відповідні умови води. П'яти-шестирічна ди­тина орієнтується у чеканнях на її адресу рідних та близьких людей, в неї формується елементарний образ ідеального "Я" (якості, які вона хотіла б мати), вона здатна більш-менш об'єктивно оцінити своє реальне "Я". Тож значне розходжен­ня між ідеальним і реальним "Я" може серйозно знизити само­повагу дошкільника, викликати смуток, безнадію, депресію.

    Дитина з високою самооцінкою, здебільшого задоволена собою, хоча й здатна визнавати власні помилки та прагнути їх виправити. Висока самооцінка передбачає реалістичну оцінку своєї особистості, життєвої компетентності, впливає на емоційний досвід.( завищена самооцінка та занижена самооцінка призводить до негативних наслідків, тому треба слідкувати за реальною самооцінкою).

                              Куклы в национальных костюмах - Куклы

 

 

 

         ІІ.Особливості проблеми патріотичного виховання дошкільника на сучасному этапі

      ІІ.1.Шляхи і засоби патріотичного виховання .

Проблема громадянина-патріота давня, як світ. Вона постала перед людством тоді, коли виникла перша держава. Патріотичне виховання створює певні передумови громадянської по-ведінки. Однак це лише передумови. 
Любов до Вітчизни починається з любові до своєї Малої Батьківщини – місця, де людина народилася. У цьому зв’язку, як нам здається, величезного значення набуває визначення мети, завдань, змісту та засобів патріотичного виховання дітей дошкільного віку.

 До основних завдань патріотичного виховання старших дошкільнят належать: 
• формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, міста); 


• формування духовно-моральних взаємин;

• формування любові до культурного спадку свого народу; 
• виховання любові, поваги до своїх національних особливостей; 
• почуття власної гідності як представників свого народу; 
• толерантне ставлення до представників інших національностей, до ровесників, батьків, сусідів, інших людей.

 
          Патріотичне виховання дошкільнят має вирішувати ширше коло завдань, ніж ті, що зазначені. Це не лише виховання любої до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, але виховання шано-бливого ставлення до людини-трударя та результатів її праці, рідної землі, захисників Вітчизни, державної символіки, традицій держави, загальнонародних свят. 

Методи виховання дошкільнят забезпечують оволодіння ними знаннями про рідний народ, його Батьківщину і на цій основі — розвиток національних рис і якостей молодого покоління. 

       Досягти якісного рівня патріотичного виховання дошкільників не можна без урахувань специфіки окремих регіонів, їх національних особливостей. 
Виховання любові до Батьківщини, до своєї Вітчизни – завдання надзвичайно складне, особливо коли мова йде про дітей дошкільного віку. Однак в значному ступеню така складність виникає при спробі переносити на дітей „дорослі” показники проявів любові до Вітчизни. 

      Дошкільний вік як період становлення особистості має свої потенційні можливості для формування вищих моральних почуттів, до яких і відноситься почуття патріотизму.

     Для того, щоб визначити специфіку процесу формування у дітей любові до Вітчизни, необхідно визначитися у природі самого патріотичного почуття, його структурі, змісті, а також простежити його народження, джерела (на основі яких почуттів воно формується або, точніше, без якої емоційно-пізнавальної основи не може з’явитися це складне інтегральне почуття). 
        Справді, якщо патріотизм – це почуття приязні, відданості, відповідальності і т.д. до своєї Батьківщини, то дитину ще в дошкільному віці необхідно навчити бути приязною (до чого-небудь, бути відповідальною в її малих справах, вчинках).

   Перш ніж дитина навчиться співпереживати бідам та проблемам Батьківщини, вона повинна навчитися співпереживанню взагалі як людському почуттю. Захоплення просторами країни, її красою та природними багатствами виникає тоді, коли дитину навчили бачити красу безпосередньо навколо себе. Також, перш ніж людина навчиться трудитися на благо Батьківщини, необхідно навчити її добросовісно виконувати трудові доручення, прищеплювати любов до праці. 

        Таким чином, базовим етапом у формуванні в дітей любові до Батьківщини необхідно вважати накопичення дитиною соціального досвіду проживання у своїй Вітчизні та засвоєння усталених норм поведінки, взаємовідносин. 
       Патріотичне почуття за своєю природою багатогранне, воно об’єднує всі сторони особистості: моральну, трудову, розумову, естетичну, а також фізичний розвиток і передбачає вплив на кожну із сторін для отримання єдиного результату. 

       У поняття патріотизму входять когнітивний, емоційний, поведінковий компоненти, які реалізуються у сфері соціуму та природи.

 При цьому для дошкільнят провідним є емоційний компонент.

      Когнітивний компонент, забезпечує зміст, а поведінковий виконує контрольно-діагностичну функцію.

    Якщо розглядати патріотизм через поняття „ставлення”, можна виділити декілька напрямків:

1)    ставлення до природи рідного краю, рідної країни;

2)     ставлення до людей, які живуть в рідній країні; 

3)    ставлення до моральних цінностей, традицій, звичаїв, культури;

4)     ставлення до державного устрою. 

            Кожен із цих напрямків може стати змістом освітньо-виховної діяльності з дітьми, і кожен внесе свій внесок в соціалізацію особистості дитини за умови врахування особливостей розвитку дітей. 
Неможливо говорити про виховання любові до Батьківщини без повідомлення дітям певних знань про неї. Зміст занять також можливо визначити в декількох напрямках.

      Девушки в украинских национальных ткань - Стоковое фото Сергей Кобяков #7850354

Дитина старшого дошкільного віку може і повинна знати, як називається країна, в якій вона живе, її головне місто, столицю, своє рідне місто чи село, які в ньому є найголовніші визначні місця, яка природа рідного краю та країни, де дитина живе, які люди за національністю, за особистими якостями населяють її країну, чим прославили вони рідну країну і увесь світ, що являє собою мистецтво, традиції, звичаї її країни. 

      Така схема змісту знань про рідну країну, на основі яких можливо вже в дошкільному віці формувати дієве ставлення до неї. 

     Зміст знань про рідну країну в попередніх програмових документах, як відомо, отожнювався із змістом суспільного життя. У Державній базовій програмі та Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні цей зміст розглядається в контексті формування уявлень про країни світу, а також через порівняння з іншими країнами та пошук подібності та відмінності між ними. 
        Склалася думка, що шлях до виховання любові до Батьківщини формується за логікою „від близького до далекого” – від любові до батьків (точніше рідного дому), до дитячого садка, до вулиці, міста, любов до рідної країни. Необхідно замислитися, чи дійсно цей „територіальний підхід” ефективний у вихованні такого складного та багатогранного соціального почуття, як любов до Батьківщини. Очевидно, справа не у розширенні „території”, а в тому, щоб створити умови для вирішення завдань патріотичного виховання, для формування у дітей почуттів і ставлень, що складають зрештою патріотизм: приязнь, вірність, почуття власності та усвідомлення того, що ти свій, ти потрібен. 

          У дошкільників поступово формується „образ власного дому” з його укладом, традиціями, спілкуванням, стилем взаємодії. Дитина приймає свій дім таким, яким він є, і любить його. Це почуття „батьківського дому” лягає в основу любові до Батьківщини, Вітчизни. 

          Наше завдання разом з батьками формувати любов, приязнь до рідного дому, бажання берегти його, робити кращим. Важливо, щоб у дитини в сім’ї були свої обов’язки, щоб її не звільняли через малі роки від спільної праці - це сприяє зміцненню „почуття сім’ї”. 

         Життя дітей у дитячому садку повинне забезпечити їм емоційний комфорт. Дошкільний заклад повинен стати другим рідним домом, в якому б дитина себе добре почувала. Як показує практика, це відбувається далеко не завжди. 
         Багато дітей, на жаль, не люблять дитячий садок, а значить, ми не можемо розглядати такий дошкільний заклад „ланкою” в системі інститутів виховання любові до Батьківщини. Більше того, у дитини культивується негативне почуття і ставлення. 

         Для того щоб дошкільний заклад допомагав вихованню патріотичних почуттів, життя дітей в ньому повинно бути насиченим, цікавим, таким, щоб запам’яталося надовго, стало системою радісних дитячих спогадів. Патріотичне виховання дітей є одне з основних завдань дошкільної установи. Відчуття патріотизму багатогранне за змістом. Це і любов до рідних місць, і гордість за свій народ, і відчуття своєї нерозривності з навколишнім світом, і бажання зберігати і примножити багатство своєї країни. Тому нашим завданням, як педагогів є: виховання у дитяти кохання і прихильності до своєї сім'ї, будинку, дитячого саду, вулиці, міста; формування дбайливого відношення до природи і всьому живому; виховання пошани до праці; розвиток інтересу до російським традиціям і промислам; формування елементарних знань про права людини; розширення уявлень про міста (дивлячись, де живе дитя); знайомство дітей з символами держави (герб, прапор, гімн); розвиток відчуття відповідальності і гордості за досягнення країни; формування толерантності, відчуття пошани до інших народів, їх традицій. Дані завдання вирішуються у всіх видах дитячої діяльності: на заняттях, в іграх, в праці, в побуті. Патріотичне виховання дитини  — складний педагогічний процес. У основі його лежить розвиток етичних відчуттів.

Картинки с выставок и из альбомов Записи в рубрике Картинки с выставок и из альбомов Дневник liebkind37 : LiveInternet - Российс

                                   

ІІ.2. Ставлення дитини до сімї, родини

       «Дитина – ніжний паросток,який стане могутнім деревом» -  казав Василь Сухомлинський. Але тільки дорослі – сім’я  може допомогти дитині пізнати світ, себе, оточуюче та тільки від батьків та родини залежить чи стане дитина «ніжний паросток» у дорослому житті компетентного у всіх напрямках. Як  батьки турбуються про виховання своєї дитини, скільки часу  приділяють, які відносини  складаються  у сім’ї – всі ці чинники впливають на розвиток дитини. Якщо у родині гарні взаємовідносини   між батьком та матерю, між близькими родичами, є шановне  ставлення до родичів похилого  віку - бабусь, дідусів. То й  відношення до дитини, як  до рівноправного  члена родини, який і далі у своєму житті буде нести традиції своєї сім’ї, родини.                  

              Як звертаються дорослі до дитини, як лагідно її називають,як звертаються дорослі у сім’ї, родині  одне до одного, до родичів похилого віку, так дитина усвідомлює своє місце у житті, свою значущість для  сім’ї, для своєї родини, так привчається цінувати себе,свою  сім’ю, свою родину.                                                                                                                                   

        Що таке сім’я? Яке значення має сім’я для суспільства?                                                                                                                                 Кожен з нас має батька, мати, братів, сестер. Навіть коли сім’я не повна, все рівно дитина має мати – найріднішу людину в світі –  це маленька, але  сім’я, де дитині затишно та добре. Кожна дитина має родину – тобто найближчу рідню – тітку, дядько, двоюрідних братів та сестер. Діти повинні знати, що сім’я та родина  з’єднані родинними стосунками. З дітьми  проводжу заняття, сюжетно – рольові ігри,бесіди,робота з батьками,розваги  на тематику «сім’ї та родина».  Діти більш  набирали досвіду , знань про поняття та цінність сім’ї та родини. Як звуть по імені та по батькові мати, батька,бабусю, дідуся? Чи знаєте своїх найближчих родичів? Де вони живуть?                                                                                                                                                                      

              Завдяки цьому, діти найкраще засвоюють як традиції  своєї родини, так і традиції українського народу.

              Велика увага приділяється  з питань правового виховання.                                                         Проведення  занять,ігор – розваг, сюжетно – рольових  ігор, ігор – драматизації, бесіди з батьками,- все це створило початок  для розуміння у дітей  про те, що кожна людина  має право на родину, свою сім’ю, своє ім’я, повагу та любов рідних.

           Відчуття Батьківщини починається у дитини з відношення до сім'ї, до найближчих людей — до матері, батька, бабусі, дідуся. Це коріння, що пов'язує його з рідним будинком і найближчим оточенням. Відчуття Батьківщини починаються із захоплення тим, що бачить перед собою маля, чому він вражається і що викликає відгук в його душі. І хоча багато вражень ще не усвідомлено ним глибоко, але, пропущені через дитяче сприйняття, вони грають величезну роль в становленні особи патріота. У кожного народу свої казки, і всі вони передають від покоління до покоління основні етичні цінності: добро, дружбу, взаємодопомогу, працьовитість.  Твір усної народної творчості не лише формують любов до традицій свого народу, але і сприяють розвитку особи у дусі патріотизму.

belle12386: Как выглядит Украина сегодня. Кризис в стране становится всё сильнееЧимале значення для виховання у дітей інтересу і любові до рідного краю має найближче оточення. Поступово дитя знайомиться з дитячим садом, своєю вулицею, містом, а потім і з країною, її столицею і символами.

Моє завдання , як педагога — відібрати з маси вражень, що отримуються дитям, найбільш доступні йому: природа і світ тварин будинку (дитячого саду, рідного краю); праця людей, традиції, суспільні події і так далі. Причому епізоди, до яких притягується увага дітей, мають бути яскравими, образними, конкретними, такими, що викликають інтерес. Тому, починаючи роботу по вихованню любові до рідного краю, педагог зобов'язаний сам його добре знати. Він повинен продумати, що доцільніше показати і розповісти дітям, особливо виділивши найбільш характерне для даної місцевості або даного краю.

Будь-який край, область, навіть невелике село неповторювані. У кожному місці своя природа, свої традиції і свій побут. Відбір відповідного матеріалу дозволяє формувати у дошкільників уявлення про те, чим славний рідний край. Треба показати дитяті, що рідне місто славне своєю історією, традиціями, пам'ятками, пам'ятниками, кращими людьми.

На підставі вищевикладеного, мета роботи – показати значення геральдики в патріотичному вихованні старших дошкільників.

Завдання:

- розглянути теоретичні аспекти патріотичного виховання дошкільників;

- провести експериментальне дослідження використання геральдики на заняттях по патріотичному вихованню;

- зробити виводи і внести пропозиції за результатами дослідження.

       Дуже важливо, щоб дитина полюбила свій дитячий садок. Відбувається це тоді, коли вихователі з повагою ставляться до кожної дитини, знають її найкращі риси і сприяють їх розвитку у процесі ігор, свят, цікавих занять і т.д. 
У дошкільному закладі, в групі, на майданчику в кожної дитини, як правило, є своє улюб-лене місце для гри, для усамітнення. 

       Постійно, дуже з обережністю ставлюсь до цього і, навіть, підтримую „право дитини на свою територію” (також необхідно поважати право дитини на власність). Важливо створити максимально можливі умови для „індивідуального освітнього предметно-розвивального середовища” (О.Л. Кононко). Якщо вихователям вдається зробити дошкільний заклад другим домом дитини, то почуття приязні закріплюється і з роками переходить в сферу приємних і дорогих спогадів. 

         Приязнь до дитячого садка пов’язана і з тим, як багато діти знають про свій дошкільний заклад, як вони в ньому орієнтуються, чи почувають себе господарями. 
З цією метою вихователь організовує екскурсії по дитячому садку, знайомить дошкільнят із співробітниками. 

           Діти також повинні знати на якій вулиці знаходиться їх дитячий садок, як і чому вона так називається, що знаходиться поряд із дитячим садком. Знання збагачують почуття дітей, надають їм певність і смисл.

 Почуття і ставлення стають міцними, якщо діти вкладають свою працю (беруть участь в озелененні ділянки, в оформленні приміщення до свят).Двір, вулиця, на якій живе дитина, також можуть сприяти зміцненню приязні та відчуття власності (мій двір, моя вулиця). Тут першорядне значення має як батьки формують у дітей такі почуття. Разом із тим тут також постає питання про необхідність повідомлення дітям інформації про їх вулицю: її назва, що на ній розташовано, який ходить транспорт, як зв’язана ця вулиця з тією, на якій знаходиться дитячий садок, - можна пройти пішки чи треба їхати.

 Добре, якщо батьки або вихователі зроблять фотографії дітей на вулиці, або зроблять кіно-зйомку прогулянки, а потім в групі подивляться фільм і розкажуть про цю вулицю.

 Для дитини місто конкретизується вулицею, тобто вона усвідомлює себе перш за все жителем своєї вулиці. Щоб діти „відчули” своє місто, їм необхідно про нього розказувати та показувати його. Разом із батьками діти їздять по місту. Інколи екскурсію вдається організувати також дитячому садку. 
Діти старшого дошкільного віку можуть і повинні знати назву свого міста, його головні ву-лиці, визначні місця, музей, театри та ін. Докладніше про роботу у цьому напрямку розкриємо нижче в змісті даного матеріалу. 
Виховання ставлення до своєї країни ґрунтується на когнітивному компоненті: дітям повідомляють інформацію, яку вони повинні і можуть засвоїти. Особливістю є те, що знання пови-нні бути емоційними і спонукати дитину до активної діяльності.

                 Почти 95% украинских детей гордятся тем, что они граждане Украины

                        Назву країни закріплюємо з дітьми в іграх („Хто більше назве країн”, „З якої країни гості”, „Чия це казка”, „З якої країни ця іграшка”), у вправах типу „Із різних назв країн визнач нашу країну”, „Пошукаємо нашу країну на карті, глобусі”, „Як написати адресу на конверті” тощо. 

             Діти повинні знати назву столиці нашої Батьківщини, її визначні місця. 
Розгляд ілюстрацій, слайдів, відеофільмів, художні твори, розповіді дорослих, фотографії, екскурсії, малювання, ігри-подорожі – все це допомагає вирішувати поставлене завдання. Дітей знайомлять із символікою країни, розповідають, що у кожної країни є свій прапор, герб, гімн. Розповідають де і коли вони можуть їх побачити. 

            Бланки фонда социального страхования от несчастного случая на производстве и профессиональных заболеваний При ознайомленні з природою рідної країни акцент робиться на її красі, розмаїтті, багатстві, на її особливостях. Діти повинні отримати уявлення про те, які тварини живуть в наших лісах, які ростуть дерева, за яким деревом можна відразу визначити Україну („Без верби і калини нема України”), які квіти цвітуть на українських полях і луках (кульбабки, волошки, маки). 

Світ практичної і духовної діяльності людей сприяє формуванню у людини потреби реалізувати свої творчі здібності. Оволодіння дошкільнятами мистецькою діяльністю дає дитині можливість усвідомити себе творчою особистістю, формує емоційне ставлення до світу.

             

Дитині властива пізнавальна активність, емоційне сприяння життєвих ситуацій , предметів, природи, образне мислення. Ставлення дитини до навколишнього світу характеризуються емоційним станом дитини. Первинні емоції впливають на розвиток пам’яті, уяви, уваги,мислення. Дитина прагне до розкриття своїх власних природних можливостей, до самореалізації.

Процес мистецької діяльності дитини реалізується в сприйнятті  образів, і відтворенні їх у малюнках, співах, слові та пластиці. Діти використовують у власному мовленні ті образи, про які їм розповідають дорослі – казки, оповідання, загадки, прислів’я,пісні, знайомство з народними звичаями та обрядами. Все це посилює емоційне сприяння художніх образів.

Через український фольклор та образовотворче мистецтво треба залучати дітей до витоків духовності, виховувати в дітей почуття національної гідності.

                   Проявам дитячої фантазіі, їх власним відкриттям, експериментуванню сприяє забезпечення дошкільнят допоміжними мистецькими матеріалами. Дорослим потрібно  підтримувати можливості дитини, ії особисту якість. Дати дитині можливість самостійно обирати художні матеріали, інструменти, техніки для реалізаціі власних задумів, збагатіти дитину знаннями та вміннями,  їх використання – це задача педагога.

                 Своєрідним пусковим механізмом для розвитку особистості дитини є самопочуття, стосунки з однолітками, радість пізнання. Все це змінює самооцінку дитини. Організація індивідуальних та колективних видів образотворчої діяльності, створення ігрових ситуацій, ознайомлення дітей з народними традиціями, звичаями гарантує успіх розвитку особистості дитини.

              Мистецтво – це відтворення людських почуттів у їх становленні та розвитку, найтонших відтінків радості і суму, в їх зіткненнях та перетвореннях. Воно здатно на глибокі узагальнення емоційного життя людини,  містить у собі багатий розвивальний потенціал. Вихователі, батьки мають ввести дитину в неповторний світ мистецтва.

            Український фольклор – це скарбниця українського народу, де увесь живий і неживий навколишній світ бачиться і сприймається крізь призму особливої теплоти і ніжності, де усе на світі обігріто душевним теплом та сердечністю. В своїй роботі ми користуємося фольклорним матеріалом, на заняттях використовуя вірші, співаночки, колисанки, забавлянки. Проводимо тематичні розваги та календарні свята( Обжинки, Колядки, Щедрівки, Веснянки) .

              За визначенням одного з якнайглибших знавців російської культурної традиції В.І. Даля, "патріот - любитель вітчизни, ревнитель про благо його". У іншому місці своєї фундаментальної праці він пояснює: "ревнитель - старанний захисник, старатель, поборник, сподвижник".

             Тут важливий акцент не лише на пасивно-споглядальному коханні, але і коханню діяльною, віддаючою, а не собі що лише догоджає. Таке кохання безглузде з точки зору споживчої свідомості, але на наш погляд, лише вона створює Людину з великої букви. У такій постановці патріотичне виховання важливе не лише для успішного розвитку суспільства і держави, але, перш за все, для самої людини, як необхідна складова частина розвиненої особи.

Для формування відчуття патріотизму дуже поважно давати дітям початкові знання про Батьківщину, базисні уявлення про нашу країну, народу, звичаї, історію, культуру. Але при цьому, на наш погляд, поважно не забувати, що самі по собі знання є їжею розуму, а патріотизм "від розуму" не буває, він буває лише від "серця". Розум як би розкручує духовно-етичну роботу душі, а вже у свою чергу любляче серце створює патріотичний світогляд.

Дуже поважно усвідомити саме духовно-етичну природу патріотизму, тому що поза загальним контекстом духовно-етичного виховання, патріотизм в кращому разі перетвориться на профанацію, а в гіршому в шовінізм, національну чванливість, агресивність по відношенню до чужих.

Але, від всього цього нас може врятувати потужний, багатогранний і універсальний духовно-етичний потенціал української культурної традиції. Адже в ході свого тисячолітнього формування наша традиція увібрала в себе все "розумне, добре, вічне", що створювалося кращими людьми України і входило в народне життя кожного із станів.

Отже, головним завданням дитячого саду української культурної традиції ми вважаємо закладання основ духовно-етичної особи з активною життєвою позицією і з творчим потенціалом, здібною до самоудосконалення, до гармонійної взаємодії з іншими людьми. Ми вважаємо, що розкриття особистості в дитяті повністю можливо через включення його в культуру власного народу. І це не просто знання про культуру, а мешкання в культурі, мешкання в традиції, за допомогою входження в річний святковий круг.

Рождество, Крещение и праздник Трех королей Фото Московские новости         Фольклорный праздник в детском саду

Хотілося б виділити розділ по розвитку мови, хоча ми пропонуємо, що у всіх видах діяльності приділяється велика увага української мові. Розвиток мови - є розвиток особи на основі того духовного багатства, яким пронизана українська мова. Тому ми відбираємо літературні твори по етичних критеріях. Це казки, потешки, твори українських письменників, поетів.

Добре відомо, що серед видів діяльності, що мають велике виховне і освітнє значення для дошкільників є, гра. При цьому ми маємо на увазі не лише ігри у власному сенсі слова, але і всі види діяльності, які в народній традиції мають характер гри (обряди, свята, та ін.). Але нам здається, що особливість українських народних ігор, а може бути будь-яких народних ігор, в тому, що вони, маючи етичну основу, виучують особу соціальної гармонізації, що розвивається. Народні ігри вивчають особу тому, що ціну має не будь-яке особисте досягнення, а таке , яке несуперечливо вписано в життя дитячого співтовариства. Народне свято є саме такою великою яскравою і глибоко змістовною грою. Тому, проживаючи з дітьми, улюблені в народі свята ми впливаємо на емоційну сферу дітей і залишаємо в їх пам'яті глибокий слід.

Це допомагає дітям також краще, орієнтуватися в тимчасових поняттях. Циклічність народного календаря з року в рік повторюєте ці свята і події. Ця періодичність дозволяє дітям засвоювати даний матеріал з раннього віку до школи, поступово ускладнюючи і заглиблюючи його.

Одним з найулюбленіших на Україні свят завжди було Різдво Хрістово. Існує глибока російська традиція проведення цього свята. Це Різдвяні Святки. Познайомившись з цією традицією, ми для себе відкрили цікавий духовно-етичний сенс свята, і ми в своїй роботі прагнемо використовувати цей досвід. Підготовка до Різдва, як і було в народі, у нас в саду починається заздалегідь - ще в грудні. Але це не заважає всьому педагогічному процесу, а навпаки, додає йому особливий радісний сенс. На заняттях наші діти знайомляться з українською духовною поезією.

На музичних заняттях діти розучують різдвяні колядки, щедривки. А на заняттях по зображувальної деятельности, конструюванню, готують різдвяні подарунки. Ми розглядаємо з дітьми ікону Різдва Хрістова, розповідаємо їм, що святки - це радісний час, коли можна поділитися радістю з іншими, допомогти слабким, проявити привітність, щедрість і кохання. Це завжди було традицією на Україні. На різдвяному святі діти вбираються в народні українські костюми. Ми переконалися, що такі костюми зручні для дітей, дуже ними улюблені, і створюють справжній святковий настрій. Вихователі з дітьми виготовляють різдвяні зірки і починається, цікаве дійство - гра-колядування, коли діти по групах ходять, один до одного в гості, співають колядки, пригощають гостинцями, дарили подарки-самоделки. Саме дарили, а не отримують, що важливе для виховання. Це дуже обмежено для психіки дітей, і наші діти від ясел до самих старших із задоволенням включаються в це дійство. При цьому діти молодшого віку з величезною увагою спостерігають за діями старших дітей, а потім і самі включаються в загальне свято. Тому ми запрошуємо малят для спілкування із старшими дітьми, і на загальне свято в музичний зал, де збираються і старші, і молодші діти, і батьки, і співробітники. На наших святах, що характерний для народної традиції, немає просто глядачів. Різноманітність ролей дозволяє кожному стати дійовою особою відповідно до схильностей і здібностей.                   16 Января 2013 - Преображенский детский сад Малышок  Дитя будь-якого віку і рівня розвитку знаходить необхідну йому можливість самовираження.

Народне виховання має ще одне, на наш погляд, перевагу - воно дуже  ненав'язливо готує з хлопчиків - чоловіків-захисників, а з дівчаток - жінок-матерів. І ще, народне виховання створює у дітей усвідомлення своєї причетності не лише сім'ї, групі або саду, але і общностям вищих порядків (місто, народ). Це відчуття причетності - основа майбутнього патріотизму.

В процесі економічного і політичного реформування, в ході якого істотно змінилося соціокультурне життя підростаючого покоління, виникла важлива проблема – патріотичне виховання.

За останній час унаслідок кризисних явищ, що продовжуються, в соціально-економічній, політичній, культурній і тому подібне сферах суспільного життя стався різкий спад в діяльності виховання підростаючого покоління, а саме, у напрямі патріотичного виховання. Тому, значна роль у вихованні патріотизму лягла на дошкільні і учбові освітні установи, в рамках яких відбувається духовно-етичне становлення дітей і підготовка їх до самостійного життя.

В даний час в період нестабільності в суспільстві, виникла необхідність повернутися до кращих традицій нашого народу, до його вікового коріння, до таких вічних понять як рід, спорідненість, Батьківщина. У зв'язку з цим починаючи з дошкільного віку необхідно формувати у дітей високі етичні і морально-психологічні якості, серед яких важливе значення має патріотизм. Поняття патріотизму – це відчуття любові до Батьківщини. Поняття «Батьківщина», «Держава» включають всі умови життя: територію, клімат, природу, організацію суспільного життя, особливості мови і побуту. Бути патріотом – це означає відчувати себе невід'ємною частиною Батьківщини. Це складне відчуття виникає ще в дитинстві, коли закладаються основи ціннісного відношення до навколишнього світу. Він безпосередньо пов'язаний з духовністю людини, її глибиною. Тому не будучи патріотом сам, педагог не зможе і в дитяті збудити відчуття любові до Батьківщини. Саме збудити, а не нав'язати, оскільки в основі патріотизму лежить духовне самовизначення.

Ці проблеми могли бути заповнені участю у фольклорних святах, відвідинами всіляких виставок народного мистецтва, в музеї – краєзнавчих експозицій. Проте для вихованців дитячого саду це не завжди можливо, не кажучи вже про те, що такі експозиції розраховані на сприйняття дорослої людини, а для малят потрібна велика, педагогічно грамотна переробка матеріалу.

А як донести до розуміння дітям, які мешкають у місті, особливості селянської праці? На практиці таке завдання, зв'язувалася з природними явищами, обрядами, прислів'ями і приказками. Історія народної культури,  були пройняті відчуттям розуміння її старовини.

Виходячи з вище викладеного намітилися наступні пріоритети:

1. Довколишні предмети, що вперше будять душу дитини, виховують в неї відчуття краси, допитливість, мають бути національними. Це допоможе дітям з найранішого віку зрозуміти, що вони – частина великого українського народу.

2. Необхідно широко використовувати всі види фольклору (казки, пісеньки, прислів'я, приказки, хороводи і так далі). В усній народній творчості як ніде не збереглися особливості,  властиві їй етичні цінності, уявлення про добро, красу, правду, хоробрість, працьовитість, вірність. Знайомлячи дітей з приказками, загадками, прислів'ями, казками, ми тим самим залучаємо їх до загальнолюдських етичних цінностей.                             В українському фольклорі якимсь особливим чином поєднується слово, музичний ритм, співучість. Адресовані дітям потешки, примовки, звучать як ласкава говірка, виражаючи турботу, ніжність, віру в благодійне майбутнє.     Особливе місце в творах усної народної творчості займають шановливе відношення до праці, захоплення майстерністю людських рук. Завдяки цьому, фольклор є багатющим джерелом пізнавального і етичного розвитку дітей.

3. Велике місце в залученні дітей до народної культури повинні займати геральдика і традиції. В них фокусуються накопичені століттями якнайтонші спостереження за характерними особливостями пору року, погодними змінами, поведінкою птиць, комах, рослин. При чому ці спостереження безпосередньо связанны насилу і різними сторонами суспільного життя людини у всій їх цілісності і різноманіття.

4. Дуже поважно ознайомити дітей з народним українським декоративним розписом. Він, полонить душу гармонією і ритмом, здатен захопити хлопців національним образотворчим мистецтвом.

Будь-який куточок нашої країни неповторюваний. У одному місті багато заводів, фабрик, висотних будинків, широких проспектів. Інше місто славне своїм революційним минулим, пам'ятниками старизни. Одне село стоїть на березі великої річки, а інше широко розкинулося в степу або на березі моря. У кожній місцевості є свої артисти, спортсмени, художники, поети, передові робітники або колгоспники.

Праця в кожній місцевості теж різний: у одній ведучій є праця машинобудівників, в іншій – тваринників, овочівників, в третій – рибаків, хліборобів і так далі. У старших групах будуємо роботу так, що кожен дошкільник проникся славою рідного краю, відчув свою причетність до місцевих суспільних подій - люди працюють на заводах, фабриках, будівництвах, в різних установах, в магазинах, на фермах, на полях і так далі (залежно від специфіки області). Вони завжди готові допомогти один одному, результати праці людей цього краю необхідні не лише тим, хто живе в даній місцевості:

- у рідному місті, районі, селі, як і в інших місцях, дотримують народні традиції; відзначають загальнонародні знаменні дати, шанують пам'ять загиблих героїв, вшановуватимуть знаменитих людей, ветеранів праці тощо;

- у рідному краю можуть жити люди різних національностей.                  Вони разом працюють, відпочивають;

- тут, як і по всій нашій країні, люди повинні берегти і охороняти природу;

- кожна людина, що любить Батьківщину, повинна проявити пошану до праці, інтерес до культури рідного народу.

Аби діти, взнаючи якісь конкретні факти, спостерігаючи довколишнє життя, могли шляхом простого аналізу, узагальнення вражень краще уявити собі, що їх рідне місто або селище є частиною країни, необхідно дати їм деякі первинні відомості з географії, економіки, історії нашої країни - розповісти про те, що вони не можуть бачити в безпосередньому оточенні. Патріотичне виховання включає вирішення завдань не лише етичного, але і трудового, розумового. Естетичного, а також фізичного виховання.

 

ІІ.3. Гра – основний вид патріотичної діяльності  дошкільників

         Гра займає більшу частину часу життя дитини. Адже в грі дитина задовольняє свої потреби в активній діяльності, намагаючись діяти, як дорослі. Гра дитини має свої особливості:

а) гра – творча діяльність, - діти в грі творять згідно своєї уяви;

б) гра – самостійна діяльність, якщо навчальну, трудову діяльність дітей організовують в основному дорослі, то гру в більшості випадків дитина починає сама. Вона самостійно визначає тему, сюжет і правила гри;

в) гра – засіб всестороннього розвитку дитини. Спілкуючись в процесі гри, діти збагачуються знаннями; граючись з іграшками, предметами, піском, снігом – діти засвоюють їх властивості і якості; в грі розвивається мова дитини, збагачується їхній словниковий запас; для розумового розвитку створені спеціальні дидактичні ігри; музичні ігри сприяють естетичному розвитку. Велика роль в моральному вихованні – в грі дитина розвивається; діти вступають в ігрові взаємовідносини, виконують певні ролі і таким чином вправляються в тій чи іншій формі поведінки. Гра сприяє розвитку таких якостей, як активності, ініціативності, рішучості, відповідальності перед ровесниками;

г) в грі відображаються ті соціальні явища, які діти спостерігають в дійсності: професій, взаємин між людьми. Велика роль організації і проведення гри належить батькам, вихователям, музичним керівникам.

         Вихователь допомагає дітям вибрати гру, враховуючи їхні інтереси і можливості, допомагає визначити сценарій гри, демонструє зразки виконання ігрових дій, приймає участь у грі на головній чи другорядних ролях, спонукає дітей виконувати в іграх правила культури поведінки. Діти не граються мовчки. Навіть тоді, коли дитина сама, вона розмовляє з іграшкою, веде діалог з уявним учасником гри, говорить за себе, за маму, за хворого і за лікаря тощо. Слово є ніби акомпанементом до ігрової дії і повніше розкриває образ, ставлення до самої дитини. Спілкуючись, діти обмінюються думками, переживаннями, уточнюють задум і зміст гри.

         Взаємозв’язок образу, ігрової дії і слова й становить стрижень ігрової діяльності, є засобом відображення дійсності.

         Старших дошкільнят треба навчити гратись в ігри самостійно. Для цього слід розвивати в них інтерес до цих ігор, надавати можливість організовувати їх під час прогулянки, на дозвіллі, на святах.

Соціальний розвиток дитини визначає, чи зможе людина повноцінно жити – розвиватися і творити в суспільстві або його особові якості, його можливості залишаться незатребуваними тим же суспільством.                  Навчити дитину жити в соціумі – основне завдання педагога – дошкільника. Цивільна позиція дошкільників починає формуватися як в дитячому садку, так і в сім'ї. Вони непомітно для себе і батьків можуть зробити несподівані виводи про те, як дорослі відносяться до іншої країни, нації або події.

У роботі з дітьми необхідно використовувати такі прийоми як малювання генеалогічного древа, складання родинних альбомів із записом розповідей дітей про родичів, їх участь в житті країни. Ми вважаємо, що родинний родовід – невичерпне джерело патріотичного виховання.

Наступним важливим етапом роботи з даної проблеми є заходи, направлені на залучення дітей і їх батьків до традицій народу. До дня Перемоги запрошуємо ветеранів війни.

Геральдика (Масляниця, Пасха, Івана Купали) – засоби відродження народної культури і залучення до неї через звичаї, традиції, обряди. Саме свято неотделим від життя суспільства. Воно увібрало в себе всі вистави і етичні орієнтири народу, що дають людині силу і енергію у важкий період життя. Тому  геральдика виступає стабілізуючим чинником нашого суспільства і робить великий вплив на зростання самосвідомості і розвиток патріотичних відчуттів у дітей.

        По формуванню інтересу у дітей до українських народних казок і пісень проводиться ряд занять з наступної тематики: колективне оформлення матеріалу «Українські народні потішки», «Казкова птиця», «Мій коханий казковий герой», «Поміркуй та намалюй свою казку». У завершанні по цьому напрямку проводиться «літературна вікторина» по творах українських народних казок, в якій беруть участь батьки, діти, педагоги.    

                   Кожен народ не просто зберігає виховні традиції, що історично склалися, і особливості, але і прагне перенести їх в майбутнє, аби не втратити історичну національну особу і самобутність.

         Культура України включає народне мистецтво, що розкриває витоки духовного життя українського народу, наочно демонструє його моральні, естетичні цінності, художній смак і що є частиною його історії.

Національна самобутність виховання і навчання розглядалася багатьма  педагогами як найважливіша умова розумної побудови системи освіти. Так, на думку В.А. Сухомлінського, «лише людина, особисто зацікавлена в долях Батьківщини, по-справжньому розкривається як особа; саме головне – розплющувати очі по дорозі до рідного».

Успішність художньо- мистецької діяльності обумовлюється певним інтересом дітей дошкільного віку до своїх національних витоків, традицій, культури, звичаїв. Безпосередня участь дітей в різних видах декоративно-прикладної творчості, знайомство з фактурними якостями матеріалів, способами їх обробки, доступними технічними прийомами ремесла, що викликають бажання творити, фантазувати, створювати своїми руками речі, здатні перетворювати довкілля. У кожному будинку збереглися в'язані, вишиті, тканинні, вирізані, зліплені, сплетені вироби різних епох, що дісталися по спадку від предків.

Педагог повинен підбирати літературу про талановитих умільців краю, показувати дітям чоловічий і жіночий одяг, прикрашений національною вишивкою, різні вироби народного прикладного мистецтва, в яких знайшли віддзеркалення місцеві природні, історико-культурні і етнографічні особливості, в доступній формі роз'яснювати дітям технології художньої ремісничої діяльності, організовувати зустрічі з майстрами. Знайомство з декоративно-прикладним мистецтвом народів України є важливою стороною загальної роботи по формуванню патріотичних відчуттів. Дошкільники взнають, що майстер зберігає спадщину що дійшло до нашого часу ремесла: він вносить своє особисте, індивідуальне, з врахуванням створеного раніше; усвідомлює, що його праця є продовженням традиції отцов; він- творча особистість, пов'язана духовно зі своїм краєм; він – зразок пошани до художніх традицій, а пошана ця називається патріотизмом.

У образах, звуках, фарбах, у відчуттях представляє перед ним Батьківщина, і чим яскравіше і живіше ці образи, тим більше вплив вони роблять на нього. Багатство фарб, звуків, образів несе в собі народну творчість.

Фольклор – одна з найяскравіших форм вираження народом глибокого відчуття кохання і прихильності до рідної землі, мови, культури.

Особливим жанром, що впливає на етичне виховання дітей, є прислів'я і приказки. Концентрованість, ємкість образу, в прислів'ях і приказках активно впливає на етично-емоційну сферу дошкільників.

 Зрозумілим і коштовним у вихованні дітей всіх часів є прислів'я про Батьківщину, матір, рідну мову, рідну природу. Відбираючи дані прислів'я, необхідно враховувати, аби вони були доступними розумінню дітей дошкільного віку. Найлегше засвоюються образні прислів'я про Батьківщину: «Немає в світі красивіше Батьківщини нашій», «Батьківщина кохана – мати рідна» та ін.

Любов до Батьківщини і любов до матері – відчуття, нерозривно зв'язані між собою. Прислів'я про жінку-матір є дієвим засобом виховання любові до найдорожчої людини: «При сонечку тепло, при матері добро», «Іншої матері не буде», «Щастя і доброту в матері знайду» і ін. Лише народна мудрість просто і дохідливо може показати взаємини матері і дітей, збагатити знання дошкільників про материнські відчуття і справи. На основі цих знань формується позитивне відношення до матері, любов до неї стає більш осмисленою. Відношення до Батьківщини багато в чому визначається враженнями, отриманими дітьми від спілкування з природою. Прислів'я про природу сприяють формуванню інтересу і уважного відношення до рідної землі: «Без господаря земля – кругла сирота», «Земля турботу любить», «По погоді і урожай» і ін. Аналіз даних «педагогічних мініатюр» дозволив зробити вивід: розвиваючи патріотичні відчуття у дітей дошкільного віку, необхідно ширше використовувати народні прислів'я і приказки.

      Пропонуємо ряд тем патріотичній спрямованості для ознайомлення з ними дошкільників:

1. «Місто в якому ми живемо».

2. «Історія нашої країни».

3. «У сім'ї єдиній».

4. «Захисник Вітчизни».

5. «Боротьба за мир в піснях».

6. «Рідні простори».

Таким чином, музичне мистецтво «крок за кроком» може сприяти формуванню високоморальних відчуттів, думок, ідеалів, переконань, тобто формуванню всього того, що з часом стає світоглядом особи молодого покоління країни.

Діти – наше майбутнє, найцінніше, що має суспільство з ними пов’язані наші мрії й задуми, наші надії. Кожна дитина – це особливий світ, пізнати який може лише той, хто не байдужий до її долі, хто вміє разом із малюком радіти його успіхам, розуміє його прикростій тривоги. За те, якими виростуть діти, за їхнє здоров’я, виховання, навчання несемо відповідальність ми – дорослі.

У дитячому саду проводиться робота по розширенню вистав дітей про рідну країну, про звичаї і культуру свого народу. Велике значення надається вивченню української символіки, гербів міст України. Діти знайомляться з різноманіттям природи нашої країни, різними професіями, отримують перші знання по историиУкраины.

Одним з розділів патріотичного виховання є ознайомлення з державною символікою Українина матеріалі геральдики українських міст. Але поняття “символ”, а також такі терміни, як “символізує”, “втілює”, для дошкільників вельми складні. Складні, на наш погляд, для розуміння малят і самі українські символи. Діти прекрасно їх запам'ятовують, взнають, знаходять серед інших схожих, розповідають про них, але сама суть символу для дошкільників частенько залишається абстрактною.

Як же допомогти дитяті глибше зрозуміти сенс такого складного державного символу, як герб? Як навчити відчути його, а не лише запам'ятати і повторити?

Старший дошкільник вже багато що може зрозуміти, тому перші заняття присвячуються поясненню походження таких символів, як прапор і герб У доступній для старших дошкільників формі відбувається занурення їх в далекий і цікавий світ древніх воїнів і лицарів. Бесіди і заняття з дітьми рясніють ілюстративним матеріалом. Використовуються книги про лицарів, де є зображення всіляких прапорів і щитів. Рухливі ігри, розфарбовування, заняття аплікацією, дидактичні ігри, ігри з легонаборами (замки, лицарі, бойові коні), читання адаптованої літератури (середньовічні легенди) допомагають на емоційному рівні закріпити отриманий матеріал.

Таким чином, діти взнають, що таке герб і для чого він потрібний. Також вони отримують уявлення про те, що кожне місто має свій власний герб у формі щита як символу готовності до оборони.

Наступний етап роботи – пояснення зображення на гербі. Досвід нашої роботи показує, що ця тема краще всього розкривається на прикладі гербів міст України. Кожне місто, створюючи свій герб, намагається вміщати в обмежений простір щось дуже дороге для себе. Це можуть бути його героїчні або трагічні сторінки історії; та професія, ремесло, якими він здавна годувався, славився; унікальний природний об'єкт або “живність”, що удосталь водиться в окрузі. Словом, то, чим місто гордиться.

Виходячи з цього, можна виділити трьох основних типів міських гербів: історичний, природний або екологічний, професійний. Роботу на цьому етапі можна організувати в двох варіантах:

- перший варіант – традиційний – заняття;

- другий варіант – освоєння матеріалу у всіляких видах діяльності дітей.

Для занять педагог готує конспекти по розробленому плану, наприклад:

- “Історія в гербах”;

- “Руки трудові” (віддзеркалення в гербах професій);

- “На варті Батьківщини” (військова тематика в гербах);

заняття по ознайомленню з рідним містом, районом з опорою на символіку герба;

- вікторина (завершальне заняття).

Такий підхід дає можливість педагогові досить швидкий ознайомити дітей з темою і дати їм готові принципи побудови і “розшифровки” українських гербів.

 Восени, під час бесід про літній відпочинок вихователь може розповісти і про свою подорож в якесь місто. При цьому він викладає будь-яку яскраву історію і показує герб. Якщо вихователь провів дитинство в іншому місті, він може розповісти про нього. Дітям завжди дуже цікаві факти з особистого життя вихователя, його спогаду про своє дитинство. Будь-яке місто стане ним набагато ближче, якщо це “ваше” місто.

Робота з гербами може стати фрагментом багатьох занять по ознайомленню з тим, що оточує і природою. Наприклад, розмовляючи про спосіб життя комах (птиць, тварин) і їх значення в житті природи і людини, можна на закінчення розглянути, які міста внесли подібне зображення до своїх гербів. А розмова про роль води можна почати з розгляду гербів із зображенням річок, хвиль, синіх смуг (їх в геральдиці велика кількість). По деяких гербах можна взнати, що місто знаходиться на річці або що в цьому місті дуже цінується яка-небудь птиця.

Символіці гербів, коли їх уявлення про рідну країну, її природу, історію, людях значно розширилися, можна приступати до роботи по ознайомленню з такою складною символікою. Після знайомства з нелегкою, трагічною і героїчною історією українських міст дітям легко зрозуміти символ.

Якщо на великій географічній карті України розкласти всі картки із зображенням гербів міст, вона вийде дуже вражаючою. У цих маленьких картинках вона разом відобразить все багатство, унікальність і велич нашої країни.

Таким чином, розроблена нами система роботи по ознайомленню дошкільників з державною символікою України дозволяє вирішити наступні завдання:

- познайомити дітей з поняттям “символом” і його значенням, історією походження герба, різноманіттям гербів міст України;

- дати дітям уявлення про те, що герб – це не лише маленька інформація про місто, але те, чим місто дуже гордиться;

- познайомити з видами гербів, учити “читати” закладену в них інформацію;

- через герби міст України  дати дітям уявлення про різноманітність природи нашої країни, виховувати любов до рідного краю, бажання зберегти природу;

- знайомити зі всілякими професіями, виховувати відчуття пошани до представників різних професій;

- дати дітям деякі уявлення про нелегку історію України; виховувати відчуття гордості за своїх предків, вдячності за їх подвиг, вірність і відданість Батьківщині;

- виховувати в дітях відчуття гордості за свою країну.

Робота, побудована таким чином, дозволяє дітям не лише зрозуміти сенс такого державного символу, як герб, але і значно розширює знання дошкільника про рідну країну, виховує в нім відчуття гордості і пошани до Батьківщини, виховує справжнього патріота.

 

      ІІ.4  Тематика, види ігор. Ігрові прийоми

         Найпоширенішим способом розподілу ролей у дитячих іграх є лічилки. Лічилки – це невеличкі поетичні твори, в основі яких лежить лічба. Вони бувають сюжетними та безсюжетними.

         Лексика лічилок, які не мають сюжету, - це спотворені форми числівників та слова, що служать їх замінниками. В багатьох лічилках, слова впереміж зі спотвореними іноземними, взагалі позбавлені сенсу. Сюжетні лічилки дуже різноманітні. В деяких з них зустрічаються історичні події, які не завжди зрозумілі дітям. Лічилки пізнішого походження мають уже конкретний зміст, вони переважно споріднені з іншими творами дитячого репертуару. Тому діти часто пристосовують для лічби звичайні пісеньки, заклички, ігрові приспівки. Для лічилок властиве скандування та чітка ритмізована акцентуація кожного складу. Ведучий, виголошуючи лічилку, пальцем вказує на кожного із учасників гри; на кого випаде останній склад, той стає її персонажем або жмурилкою.

                                                        * * *

Ой ти, коте Марку,

Ходиш по ярмарку,

Не купуєш, не торгуєш,

Тільки робиш сварку.

 

Гадул, гадул, га дулька

Гадул, гадул, га дулька,

Десь там моя зозулька,

По полю літала

Пір’ячко збирала,

Вию, вию, завиваю,

Кого хочу вибираю.

Попіл, попіл, попільниця

Попіл, попіл, попільниця,

А де ж наша зозулиця?

Понад морем літала,

Синім оком кивала,

А ти, Київ, не кивай,

А з города тікай!

 

                                                             * * *

Котилася торба

З високого горба,

А в тій торбі

Хліб – паляниця –

З ким захочеш,

З тим поділися.

Йшла Маринка

Йшла Маринка на стежинку

Загубила там корзинку,

А в корзині паляниця,

Хто її з’їв, тому жмуриться.

* * *

Раз, два, три, чотири, п’ять –

Вийшов зайчик погулять,

Як нам бути, що робити?

Треба зайчика зловити.

Будем знову рахувать,

Раз, два, три, чотири, п’ять.

* * *

Сів метелик на травичку,

І задумав якусь дурничку.

Раз, два, три –

Ти, метелику, лети!

* * *

Няв, няв, няв,

Хто так гучно закричав?

Раз, два, три,

Це, напевно, будеш ти.

         Дитячі ігри – це невеликі твори, в основі яких лежить розкриття різних життєвих колізій, засобами рухових елементів.

         Вони зародилися дуже давно і є плодами творчості самих дітей, хоча значна їх частина перейнята з репертуару дорослих, особливо з обрядового фольклору. Найдавнішими є хороводні драматичні ігри, що колись були частиною календарних обрядів. Вони, в основному розкривають тему хліборобської праці через поєднання в єдине ціле музики, хореографічних рухів, пантоміми, слова.

         Природній інтерес дітей до всього живого сприяв популярності серед них ігор, основними персонажами яких є птахи та звірі.

         Ці ігри, де дії, рух поєднуються з добре розвинутим діалогом, часто відтворюють гострі моменти боротьби сильнішого і слабшого. Серед народних ігрових моментів багато суто рухливих ігор, у яких драматизація поєднується із змагальними елементами – бігання навздогін, наввипередки, пошуком, проривання кола. Чимало таких ігор супроводжується своєрідними поетичними та музичними вставками, які мають найрізноманітніше призначення – попереджають про початок гри або якийсь її етап, коментують події, що відбуваються.

                                                   Зимово-весняні ігри

 

         Серед дитячих різдвяних обрядових дійств найбільш популярна є “Коза”.

         За “козу” діти з-поміж себе вибирають найспритнішого хлопчика, який вміє розвеселити глядачів. Його відповідно одягають у довгий кожух, вивернутий вовною догори, на голову накладають маску кози, причіпляють з вовни хвіст. “Козу” за ремінець водить “дід”. Крім вищеназваних, у даній виставі є ще такі персонажі як “жид”, “жидівка”, “лікар”, “циган” і “міхоноша”.

         Колядники з “козою” підходять до кожної оселі, і один з них запитує господарів: “Чи пускаєте “козу” до хати?” Якщо господар запрошує ряджених, то вони показують виставу, якщо ні, то йдуть до іншої господи. Спів обрядової колядки супроводжується відповідними сценічними діями. Таким чином вони обходять майже усе село, приносячи радість та веселість.    

“КОЗА”

(Колядники виконують обрядову пісню,

а персонажі імітують діями текст)

Го-го-го коза, го-го, сірая, го-го, білая!

Ой розходися, розвеселися,

По всьому дому, по веселому.

Де коза ходить – там жито родить,

Де не буває, там вилягає.

Де коза ногою – там жито копою,

Де коза рогом – так жито стогом,

А в Михайлівні – всі хлопці стрільці,

Встрелили в козу, в правеє ушко,

В правеє ушко, в саме сердечко.

Тут коза впала, нежива стала,

А міхоноша бере дудочку,

Надима козі,

Та й у жилочку.

Надулась жила – коза ожила;

Та й пішла коза,

Та стрибаючи,

Своїх діток та шукаючи.

         Навесні пробуджується земля, оживає природа, а з нею – радісні надії та клопоти хлібороба. Тому в березні, першому весняному місяці, діти виходили на проталені горбки, або вилазили на паркани чи дерева і закликали Весну.

         Свято “Зустрічі Весни” приурочувалося в українській традиції до початку льодоходу – “коли щука хвостом розіб’є лід”, - або “коли пташка вівсянка заспіває пісню “Покинь сани, бери віз”.

         Це свято, як правило, супроводжувалося обрядовими піснями-закликами, хороводними співами з пантомімою, а також іграми, в яких висловлювалося бажання пришвидшити прихід тепла, а з ним і того часу, коли закладалася основа доброго врожаю.

         Складовою частиною дитячого репертуару є веснянки, гаївки.

         Гаївки – це весняні ігри, які прийшли до нас з сивої давнини і поєднують у собі співи, танці, пантоміму. У дохристиянський період гаївки виконувалися навколо священних гаїв (від цього і пішла їх назва), а також на пагорбах.

         З приходом християнства в Україну, гаївки виконують біля церкви, на Великдень, а також на Провідну неділю. Окрему групу складають дитячі гаївки. Вони, в основному, базуються на ігрових елементах, хоча сюжети їхні різні.

ОГІРОЧКИ

Питається мати дочки:

- Де посієш огірочки?

Приспів:

Гей, в’ються, в’ють,

Ся розвивають.

Сіймо, мамцю, над водою,

Заскородим бороною.

Приспів:...........

Посіяли огірочки

Рівнесенько, в два рядочки.

Приспів:...........

Від морозів укривали,

Водицею поливали.

Приспів:...........

А вже весна вскресла

(Ідуть, взявшись за руки, великим колом).

А вже весна вскресла, вскресла,

Що ж ти нам принесла? (2 р.)

Приспів:    Гей, дівчата, весна вскресла,

                   Зілля зелененьке. (2 р.)

Принесла вам росу, росу,

Як дівочу красу, красу. (2 р.)

П-в: ........   Гей, дівчата, весна вскресла,

Бо дівоча краса,

Як весняна роса. (2 р.)

П-в: .......

А вже весна вскресла, вскресла,

Що ж ти нам принесла? (2 р.)

П-в: .......

Принесла вам росу,

Парубоцьку красу. (2 р.)

П-в: .......

Парубоцька краса,

Як весняна роса. (2 р.)

ОГІРОЧКИ  ПУП’ЯНОЧКИ

(Дівчата беруться за руки, утворюючи видовжене коло,

подібне на огірок, або взявшись за руки, великими кривими лініями

ходять навколо церкви і співають)

Огірочки-пуп’яночки, завивайтеся, завивайтеся,

Ви, молоді дівчаточка, женихайтеся, женихайтеся.

Огірочки – пуп’яночки, вже завилися, вже завилися,

А молоді парубоньки поженилися, поженилися.

Огірочки-пуп’яночки, жовтий цвіт,

Жовтий цвіт, жовтий цвіт,

Честь і слава Україні на весь світ, на весь світ,

На весь світ, на весь світ.

 

Ми кривого танцю йдемо

(Дівчата беруться за руки і перша (ведуча)

малими кроками веде за собою шнур

дівчат різними колами)

Ми кривого танцю йдемо, йдемо,

Ми в нім кінця не знайдемо.

Ані кінця, а ні ладу, ладу,

Не впізнати контра ззаду.

Ти сивая зозуленько-ленько,

Закуй же нам веселенько.

Ти тоді нам закувала-вала,

Як панщина дякувала.

А тепер ми як день білий, білий.

Ми панщини не виділи.

Хлопи ходять, мальки крутять, крутять,

Пани ходять та й ся журять.

Як би хлопа заманити-нити,

Щоби хлоп йшов молотити.

Ходи, хлопе, молотити-тити,

Дам горівки ся напити.

         Важко переоцінити ту величезну роль, яку дитячі ігри та забави відіграють у виховному процесі. Яку забаву не взяти, у кожній є своє раціональне зерно. Окремі ігри створюють цілі сюжетні дійства, своєрідні дитячі вистави просто неба, серед природи. Вони є не лише формою дозвілля, у них поєднуються спритність і фізичне загартування, вправність і кмітливість, гнучкість і винахідливість, наполегливість і витривалість. Вони розвивають пам’ять, увагу, зосередженість, гартують волю, почуття колективізму та взаємовиручки.

         Дитячі ігри та забавки є своєрідною школою, де засвоюються перші абетки науки. Забави супроводжують дітей повсюдно: на обійстях, вулицях, левадах, у полі, за працею під час перепочинку

Залізний ключ або Вовк

         Діти стають у коло, міцно взявшись за руки. Вибраний за допомогою лічилки “Вовк” стає по середині кола і намагається з розгону прорвати його. Якщо він не прорве кола, то його запитують:

-         Який ключ?

Він відповідає:

-         Залізний!

Гра продовжується доти, поки “Вовк” не розірве коло. А як розірве, то виривається з нього і тікає. За ним усі женуться і співають:

Хто зловить “Вовка”, той стає на його місце і гра продовжується.

                                                    Літньо-осінні ігри

Купальські пісні та ігри.

         Купайлове свято сягає корінням у доісторичну добу. Наші пращури в час літнього сонцевороту славили богиню води і вогню – Дану та бога земних плодів Купала. З прийняттям християнства ці звичаї та обряди злилися зі святкуванням 7 липня Різдва Івана Хрестителя.

         На честь Івана Хрестителя у церквах співають величальні пісні, а в українських селах вирують веселі забавки, приурочені Купалові.

         Напередодні свята на широкій галявині хлопці ставили дерево (“гільце”, Купалу – вербову гілку). Навколо нього дівчата водили хороводи, співали пісень, організовували ігри. У цей вечір дівчата пускали на воду вінки і дивилися, куди вони попливуть. Де вінок пристане, там живе суджений. Хлопці розкладали вогнище і стрибали через нього, щоб вогонь очистив їх від усього лихого. Вогонь не гасили, він сам мав дотліти.

А ми рутоньку посієм...

А ми рутоньку посієм, посієм,

Зеленую руту, жовтий цвіт

Посієм!

А ми рутоньку пополем, пополем!

Пополем!

А ми рутоньку нарвемо, нарвемо!

Зеленую руту, жовтий цвіт

Нарвемо!

А ми рутоньку сплетемо, сплетемо!

Зеленую руту, жовтий цвіт

Сплетемо!

А ми дівочок веберемо, вберемо!

Зеленую руту, жовтий цвіт.

Вберемо.

Коло Мариноньки ходили дівоньки

Коло Мариноньки ходили дівоньки,

Стороною дощик іде, стороною.

Що на морі хвиля, а в долині роса,

Стороною дощик іде, стороною.

Над нашою рожею червоною.

Ой на горі жито, а в долині просо,

Стороною дощик іде, ще й дрібнесенький.

 

         Дуже популярними серед дітей є пісеньки-ігри про тваринний світ. Тематика цих пісень, кола персонажів широкі і різноманітні. Це кізонька і цапок, горобчик з дружиною, півник, бузьок, жабка, котик та багато інших живих створінь. Здебільшого вони живуть, діють і мислять як люди.

         Часто тварини косять, гребуть сіно, складають його в копиці, миють, прядуть, замітають, носять воду тощо. Працелюбство – це найвища морально-етична цінність дитячого фольклору. Увесь цей матеріал, як правило, гумористично обігрується.     

                                                 Козуню-любуню

1.     Козуню-любуню пристань до мене.

Нічого робити не будеш в мене.

     Приспів:    Топ-гоп, козуню, гоп-гоп, сіренька,

                        Гоп-гоп, козуню, гоп-гоп, моя маленька.

2.     У мене водиця віконцем тече,

І мене горобчик  хліба напече.

Приспів:

3.     У мене лисиці спечуть паляниці,

У мене ведмідь ізварить обід.

Приспів:

4.     Послухай, козуню, як дзвони дзвонять,

Як скрипки грають, як бубни бубнять.

Кицька

-         Де ти, Кицько, ходила?

-         У млині сиділа.

-         Що там, Кицько, робила?

-         Житечко молола.

-         Що там, Кицько, заробила?

-         Шапочку дукатів.

-         Що ти, Кицько, купила?

-         Бубликів багато.

-         З ким бублики поїла?

-         З гостями у свято – няв, няв.

Кицька входить весела у коло й відповідає на запитання, що їй дає гурт, ілюструючи свої відповіді рухами та жестикуляцією.

Квочка

         У цю народну гру діти завжди любили гратися на провесні, тільки-но квочку з курчатами випускають на двір. Забивають у землю кілочок, прив’язують до нього мотузок; по вибору хтось із дітей стає за квочку і, взявшись за кінець мотузки, рухається по колу під приспів:

Ходить квочка коло кілочка,

Водить діток, дрібних квіток,

Діти-квіти “Квок!”.

         Після цих слів всі учасники гри розбігаються хто куди, а квочка, квочкаючи, ловить їх, та збирає до купи.

Хто швидше займе стільчик

         Дітей ділять на 2 групи. Ті, що сидять на стільчиках у колі, тримають у правій руці хусточку або стрічку. За кожним стільчиком стоїть дитина з другої групи.

         Музика А. Діти, які сидять на стільчиках, розмахують хусточками. Діти з другої групи ідуть високим кроком навколо своїх стільчиків.

         Музика Б. Всі діти танцюють у колі. Із закінченням музики – швидко сідають на стільчик. Хто не встиг зайняти місце, стає за стільчиком. Гра починається з самого початку.

Льон

         Всі стають в коло, а одна дитина з гурту стає в середині й показує, присідаючи, що треба робити (виконує різні рухи), як тільки хор проспіває до кінця пісеньку. Всі повинні робити те, що покаже той, хто ходить всередині.

         Коли ж хтось не зробить, не зуміє чи не поспішить зробити – тому гуртом призначують якусь кару.

Дід

         Учасники гри вибирають Діда, який іде до своєї хати, - чотирикутника. Діти стають півколом кроків за 10 від Діда. Гру починає Дід. Він виходить з своєї хати й поволі наближається до дітей, котрі стоять на одному місці, а ж поки Дід не проспіває своєї цілої пісні й не проробить всього до співу. Після слів “от такий плечистий, Тьху його к нечистій”, спльовують і розбігаються хто куди. Дід намагається кого-небудь заморити (ударити), а потім тікає у свою хатку, де його бити вже не можна. Коли заморений Дідом не встигне віддати йому удар назад, то сам стає Дідом, а як заморений віддасть йому удар назад, гра починається знову з тим самим Дідом.

Іде, іде дід, дід, несе, несе міх, міх.

От такий дідище, от такий старите,

От такий ногатий, от такий рукатий,

От такий вусатий, такий бородатий,

От такий окатий, от такий плечистий.

Тьху його к нечистій!

Мишка та кіт

         Діти стають у коло, побравшись за руки, і співають. Призначають двоє воріт для кота, якими він тільки і може вільно вбігти в коло, пробиратися через інші ворота йому забороняється. Для мишки всі ворота відкриті. Кіт намагається зловити Мишку, то вбігаючи в коло, то вибігаючи з нього. Після того, як Кіт зловить мишку, вибирають нового Кота й Мишку. Коли Кіт довго не може зловити Мишку, то й перед ним всюди відчиняються ворота, але тоді Кіт повинен бігати тільки тією дорогою, якою утікає од нього Мишка. Гра трохи ускладнюється, коли діти кружляють хороводом.

1.                Ой до нори мишко, до нори, та до золотої комори,

2.                Моторненька мишка утіка,

А ледачий котик не спійма.

3.                А ледача мишка не втече,

А моторний котик дожене.

Лис

         Побравшись за руки, всі стають в коло, а один за вибором, стає в коло за Лиса, і йде всередину. Коло подається та вправо, то вліво з піснею:

“Ха-ха-ха, гі-гі-гі!

Зловись Лис у капкані,

Качки, кури, голуб’ята,

Злодій Лис в капкані!

Ой, ой! Вирвавсь – утікайте,

Тепер в нього страшна злість,

Кого зловить, того з’їсть.

         Коли проспівають всю пісню, то хутчій розбігаються на всі боки, а Лис ловить. кого піймає, той стає Лисом і гра починається знову.

А вже весна воскресла

(сценарій)

Здалеку лунає пісня:

Ку-ку, ку-ку чути в ліску (2 р.)

Ходім співаймо, радо вітаймо

Красну, ясну, гожу весну.

Ку-ку, ку-ку чути в ліску (2 р.)

Гаєм, лісочком, бором, поточком

Гомін, гомін, гомін гуде (2 р.)

Ку-ку, ку-ку пташко мала (2 р.)

Ти нам співала, правду сказала –

Щезла, щезла, щезла зима.

         Вбігає гурт дівчат і хлопців з глечиками, коновками, збаночками. Вони обливають одне одного, сміються, жартують.

         Дмитро (ллє воду на Ганусю):

         Будь здорова, як вода, весела, як весна.

         Ганнуся: Обережно, Дмитре, віночок новий, квітки замочиш.

         Петро: А ти на коси, Дмитре, на коси, щоб гарно росли. (Підносить коновку над головою Ганнусі. Вона втікає).

         Ганнуся (стріпує воду з кіс): То тебе полити треба. Бачиш, який малий, ніби тебе ніколи весняний дощ не мочив.

         Оля (відбирає коновку): Давайте, дівчата, поллємо Петра, щоб добре ріс.

         Дівчатка підбігають до Петра. Одні тримають його, інші ллють на нього воду.

         Петро: Досить Дівчата, а то до неба виросту.

         Оксана (ллє на Петра воду три рази):

         Один дощ, другий дощ, третій дощ.

         Петро: Досить з мене одного. Бр-р...

         Оксана: Три краще. Знаєш, як старі люди казали: “Як підуть у травні три дощі добрі, то наповнять три роки голодні”.

         Петро: На урожай, то добре, а для мене яка вигода? Сорочка вся мокра, змерз, як цуцик. Ой, дівчата, дівчата, жалю у вас до мене немає. Я ж на ваші сорочки води не лляв, тільки на коси. А ви мене з ніг, чи то з голови до ніг облили.

         Маруся: Здоровий будеш! А сорочка висохне. Он бачиш, як сонечко гарно світить.

         Петро: Зараз я вас з голови до ніг обіллю, ви теж просохнете, (Бере коновку і заміряється. Дівчата пищать, розбігаються, сміються).

         Не бійтеся, сороки, коновка пуста, але я зараз принесу з криниці, і всі воду на вас виллю.

         Ганнуся: Досить обливатися. Час на ячілку іти. Вже хлопці ведуть ведмедя.

         Юрко (веде Ведмедя): Весна воскресла!

         Всі: Ми тому раді.

         Ганнуся: Ой, Ведмедику, як же ти зиму перезимував?

         Ведмідь: Гу-гу-гу (Біжить за дівчатами, ті сміються, відпихають його, відтак беруть у коло і співають):

А вже весна воскресла,

А вже весна, наша люба весна воскресла.

А що ж ти нам принесла?

А що ж ти нам, наша люба весно, принесла?

На паняночки віночки,

На панночки, славнії дівочки, віночки,

Парубочкам по кийочку,

Парубочкам та славним синочкам,

По кийочку.

         До кола підходять менші діти. вони дражнять Ведмедя, він біжить за ними, а дівчата продовжують співати. В колі лишається один хлопець.

1.                Вінку мій ружовий,

Десь бував?

У Львові.

Що за тебе давали?

Таляри золоті.

2.                Ти, мій милий Тимку,

Вибирай си Химку,

З котрою схоч,

З тою підскоч.

         У кінці приспіву хлопець, який стояв у колі, вибирав собі дівчину із нею високо підскакує.

         Чути дзвін. Він кличе всіх на ягілку. Хоровод разом з Ведмедем іде зі співом по селу. Дорогою беруть до хороводу всіх, кого зустрінуть і тих хто біля хат.

В’яжіться, огірочки

В’яжіться, огірочки,

Поки будуть насінночки.

Питалася мати дочки

Чи садила огірочки,

Жовтий цвіт, жовтий цвіт.

Ой садила, поливала,

Бо ся гостей сподівала,

На весь світ, на весь світ.

В’яжіться, огірочки,

Поки будуть насінночки.

А нашії огірочки

Так ся в’ють,

Так ся в’ють.

А другі ся приглядають

Чи хороше розцвітають

Розвиваються, розвиваються.

         Хлопці і дівчата хороводом повертаються туди, де починали свято. Співи та ігри продовжуються аж до вечора.

 

Висновок

Отже, перед нами, педагогами, стоять завдання надзвичайної ваги — виховувати Громадянина — патріота своєї Батьківщини, культурну, освічену людину, яка гідно представлятиме свою державу у всесвітній спільності. Виконання цього завдання до снаги нашим педагогам.

 

Cервис IO.UA :: Очерки пользователей сервиса

 

Список використаних джерел:

1.                Алексєєва М.М., Яшина В.І. Методика соціалізації і навчання рідній мові дошкільників. – М.: Академія, 2000. –400с.

2.                Алексєєва М.М., Яшина В.І. Соціалізація дошкільників. –М.: Академія, 1999. –159с.

3.                Боголюбськая м.к., Шевченко В.В. Художнє читання і розповідь в дитячому саду. – М.: Освіта, 1970. –148с.

4.                Бородіч А.М. Методика соціалізації дітей. - М.: Освіта, 1981. –255с.

5.                Венгер Л.А., Мухина В.С. Психологія. – М.: Освіта, 1988. –328с.

6.                Виховання дітей в старшій групі дитячого саду /Сост.: Г.М. Ляміна. – М.: Освіта, 1984. –370с.

7.                Давидова О.І., Федоренко В.І. Колискові пісні як специфічний захисний механізм етносу //Психолого-педагогические проблеми сучасного утворення //Сборник наукових статей. –Барнаул: БГПУ, 2001.  –С.128-133.

8.                Давидова О.І. Етнопедагогичеськая підготовка студентів – майбутніх фахівців дошкільної освіти :Дис. канд. пед. наук. –Барнаул: БГПУ, 2000. –183с.

9.                Дитяча психологія /Под ред. Я.Л. Коломінського, Е.А. Панько. –Мн.: Університетське, 1988. – 399с.

10.           Щоденник вихователя: розвиток дітей дошкільного віку /Под ред. О.М. Дьяченко, Т.В. Лаврентьевой. – М.: ГНОМ і Д, 2001. –144с.

11.            Загрутдінова М., Гавріш Н. Іспользованіє геральдики // Дошк. виховання.-1991.-№9.-С.16-22.

12.           Ілларіонова Ю.Г. Учите дітей відгадувати загадки. –М.: Освіта, 1976. –127с.

13.           Кліменко Г. Іспользованіє прислів'їв і приказок в роботі з дітьми Дошк. виховання.-1983.-№5.-С.34-35.

14.           *Крініцина Н. Деті люблять потешки  // Дошк. виховання.-1991.-№11.-С.16-17.

15.            *Кудрявцева Е. Іспользованіє загадок в дидактичній грі (старший дошкільний вік) // Дошк. виховання.-1986.-№9.-С.23-26.

16.            Мацкевіч А.Я. Геральдика – дошкільникам //Работа з книгою в дитячому саду /Сост.: В.А. Богуславськая, В.Д. Разова. –М.: Освіта, 1967. –С.46-60.

17.           Мельников М.Н. Російський дитячий фольклор. –М.: Освіта, 1987. –239с.

18.           Мухина В.С. Дитяча психологія. –М.: ТОВ "Апрель-пресс", ЗАТ  "ЭКСМО-пресс", 1999. –315с.

19.            Народна педагогіка і виховання /Авт. -сост.: Широкова Е.Ф., Філіппова Ж.Т., Лейко М.М., Шувалова М.Н. Барнаул: БГПУ, 1996. –49с.

20.           *Орлова Н. Іспользованіє прислів'їв і приказок в роботі з дітьми // Дошк. виховання.-1984.-№4.

 

Конспект заняття для дітей старшої групи: “Герб”

Мета: Познайомити дітей з історією походження герба, його значенням як у минулому, так і в сучасному житті.

Матеріал: Ілюстрації із зображенням старовинних щитів, всіяких гербів; дидактичний посібник “Склади свій герб”.

                                                                                                                                   Форум фан-клуба "Мир Смешариков" * Просмотр темы - Город, в котором вы живёте

Частина 1

На минулому занятті ми з вами взнали, що таке прапор і для чого він потрібний. А хто знає, що це таке? (Вихователь виставляє зображення гербів, які можуть бути знайомі дітям.) Чи бачили ви такі зображення і де? (Діти діляться своїми знаннями.)

Ви абсолютно маєте рацію – це герби. Що ж таке герб, звідки він з'явився і для чого потрібний?

Історія герба, так само як і прапора, починається в ті часи, коли наші предки були дуже войовничі і велику частину часу проводили в боях. Воїни були добре озброєні. Які види старовинної зброї ви знаєте? (Відповіді дітей.) А що захищало воїна? (Зброя, щити.) Прапор допомагав воїнам визначити, де свої війська, де ворожі. Але прапор був лише один, у прапороносця. А під час бою воїни, закуті в зброю, були дуже схожі і було дуже важко визначити, свій це або чужий. Аби не помилитися, лицарі придумували різні відзнаки – і різноколірні плащі, і пір'я на шлемах. Але головний пізнавальний знак наносився на щит. Щит великий, і малюнок на нім добре видно. Щит з таким малюнком носив не лише лицар, але і всі його воїни. Таке зображення на щиті стали називати гербом. Найчастіше лицар змальовував на щите­гербе те тварина, з якою себе порівнював, на якого хотів бути схожим. Наприклад, зображення лева говорило, що лицар вважає себе сильним і хоробрим як лев. А якщо намальована ящірка, то господар такого герба спритний і швидкий. Лицарі дуже дорожили своїми гербами. Передавали їх своїм дітям, внукам. Гербом гордилися і прагнули не зганьбити його поганими вчинками.

Прості люди завжди прагнули селитися ближче до рицарського замку в надії, що господар і його військо захистять їх в разі нападу. Поступово зростало ціле місто. Герб рицаря господаря був не лише його особистим, але і гербом всього міста. Над воротами міста вивішувався щит, герб. Тепер будь-який гість, мандрівник, побачивши герб над воротами, знав, що  містонадыйно захищено і господар цього міста, наприклад, мудрий, як сова, сміливий, як вовк, або хитрий, як лисиця.

Частина 2

Динамічна пауза. Проводиться гра “Поміняйтеся місцями”.

Мета: Розвиток уваги, спостережливості і прудкості реакції.

Матеріал: Маленькі картки із зображеннями гербів для кожної  дитини.

Хід гри:

1 варіант. Діти сидять на стільчиках по кругу. У руках в кожного своя картка із зображенням герба будь- якого міста. Вихователь, пропонує дітям уважно розглянути свої герби, а потім говорить:

–Поміняйтеся місцями ті, у кого на гербі є зображення якого-небудь звіра (Діти, які мають герб із зображенням звіра, встають і міняються місцями.)

Пропозиції можуть бути різними:

–Поміняйтеся місцями ті, у кого є зображення дерева (води, фігури людини, будівлі,  гір, ягід,  снігу, птиці, зброї тощо).

Гра вимагає уваги, оскільки на деяких гербах загадане зображення не є основним і не відразу діти його можуть помітити.

2 варіант. Коли попередній варіант добре засвоєний дітьми, можна запропонувати їм варіант змагання. Стільців виставляється на один менше, ніж дітей. Дитина, в якого немає стільця, є тимчасовим ведучим. Він називає ознаку, по якій діти повинні помінятися місцями, і сам теж прагне зайняти вільний стілець. Дитина, яка залишилася без місця, стає таким, що веде і сам придумує дітям завдання.

 

Частина 3

Прошло багато років, вже давно немає лицарів, сучасні солдати не використовують щити. Але герб залишився. Свій герб є в кожної країни, міста, району. Якщо ви уважно розглянете герб якого-небудь міста, то ви можете взнати багато цікавого. Найчастіше герб як і раніше змальовують у вигляді старовинного щита. Це означає, що у разі потреби жителі, всі як один, встануть на захист міста, країни. На щиті зображається те, чим місто славиться, гордиться, дорожить.

Частина 4

Нас з вами чекає ще багато цікавого дізнатися про герби. А доки я пропоную вам спробувати придумати свій власний герб. Отже, уявіть, що ви лицар. Що про вас може розповісти ваш герб?

1 варіант. Дітям пропонується дидактичний посібник “Склади свій герб”, в якому вони вибирають для себе всіякі за кольором поля і силуети різних тварин і предметів. Діти самостійно викладають зображення на своєму гербі і пояснюють свій вибір. Силуетів повинно бути багато. В разі браку зображень або конфлікту з приводу однієї картинки між декількома учасниками вихователь має бути готовий вихвалити достоїнства картинок, що залишилися, до такої міри, щоб діти були задоволені запропонованим варіантом.

2 варіант. Можна запропонувати намалювати свій герб. Для полегшення роботи можна використовувати готові трафарети з силуетами тварин, рослин, транспорту тощо. В цьому випадку діти можуть обмінюватися трафаретами, і тоді не виникне непорозумінь з приводу однаково  вибраних зображень.

 

точка зрения - читают                   

 

                                                                                  герб донецкой области

 

Заняття з дітьми 5- го року життя  з  теми:

Читання вірша Тараса Григоровича Шевченка «Садок вишневий коло хати»                  
 

Мета:

·        Вчити дітей уважно слухати вірш, розуміти його зміст, та складати прості речення – відповіді: 

·        закріплювати знання про український побут: вміння передавати малюнком красу вишневого садочка, виховувати любов до Батьківщини та природи, естетичний смак.


Хід заняття:

Любі малюки, я запрошую вас до нашої української світлиці.
Подивиться уважно на портрет – це видатний український поет, письменник та художник Тарас Григорович Шевченко. Він народився 9 березня 1814 році у селі Моринці.
  Зараз послухайте віршик «Садок вишневий коло хати».

Вихователь читає вірш.
Садок вишневий коло хати.

Хрущi над вишнями гудуть.

Плугатарi з плугами йдуть.

Спiваютьiдучидiвчата,

А матерiвечерять ждуть.

Сем'я вечеря коло хати,

Вечiрнязiронька встає.

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати

Маленьких дiточоксвоïх;

Сама заснула коло ïх.

Затихло все, тiлькидiвчата

Та соловейко не затих.

Діти скажіть будь ласка, що ви уявляєте прослухавши його? (відповіді дітей: вишневий садок, українську хату, український побут, родину)

Давайте пограємо в таку цікаву  українську  гру:
                                                  хід гри

    Дiвчата стають по двi в ряд, обличчям одна до одної, й беруться вгорi схрещеними руками. Крайня пара проходить пiд руками iнших пар i стає першою, за нею йде пара, яка була передостанньою, i так далi. У деяких мiсцевостях ця гра називається "Довгою лозою", бо у неї теж немає кiнця. Припиняється вона за бажанням або тодi, коли бiльшiсть гравців розiйдеться.

Зараз діти сідайте на свої місця і ми з вами намалюємо  українську  хату та вишневий сад. Вихователь нагадує прийоми малювання. Діти малюють, в кінці заняття виставка робіт дітей.

 

 

 

 

Конспект заняття з розвитку мовлення на тему: «Україна - мій рідний край»


Мета: Виховувати у дітей любов до своєї батьківщини, розширювати знання про країну, в якій народився, продовжувати поповнювати словник вихованців, розвивати граматичну правильність мови, закріплювати вміння відповідати на запитання, складати невеликі розповіді по картині « Моя батьківщина - Україна», вміти відповідати на питання, закріплювати вміння виділяти перший звук у слові.

Матеріал: карта України, розміщена в національному куточку, ілюстрація «Моя батьківщина - Україна».

Хід заняття

1.     Вихователь демонструє карту України, розповідає про країну, в якій живуть діти.

Зачитує вірш В.Верби. « Ми дітвора українська».

Ми дітвора українська,
Хлопці й дівчата,
Хоч не міцні у нас ще руки,
Та душа завзята.
Бо козацького ми роду,
Славних предків діти,
І в садочку всі вчимося,
Рідний край любити.
І для краю працювати,
І для краю жити,
І за рідний край в потребі
Життя положити.
Ми малі, та всі ми друзі,
Ми одна родина,
А найбільша наша мати -
Рідна Україно.

Обговорення вірша. Питання дітям - як зрозуміли сенс вірша. 
                           
3. Словесна гра «Українці».
Мета: Вчити правильно вживати слова, змінюючи займенник, стимулюючи дітей правильно вживати закінчення в зміні слова « українці».
Ми - українці
Я хлопчик - українець
Я дівчинка - українка
Ви - українці
Ти - українець
Він - українець
Вона - українка
Вони - українці.

4. Складання розповіді по картині « Моя батьківщина - Україна». ( За зразком розповіді вихователя)
5. Питання - Як називається наша країна? Як назвати людей, які живуть в нашій країні? В якому місті ми живемо? Які міста ви ще знаєте? 

6. Фізкультхвилинка
Рівно стали, руки вниз.
На сусіда не дивись.
Всі піднесли руки - раз
І навшпиньки стали враз.
Погойдались, покрутилися,
Разом всі повеселилися.
Щоб ногам роботу дати, -
Будем дружно присідати.
Нам усе в житті вдається,
Хто здоровий, тієї сміється!


 Дидактична гра «Поверни слова на місце».
Мета: навчити підбирати відповідні слова в реченні, стимулюючи уживання повних речень. 
Вихователь називає пропозицію без останнього слова в кінці речення. Діти повинні підібрати відповідне слово, після чого вимовити повне пропозицію.
Наприклад: Ми живемо в країні... (Україні). Наше місто має назву... (Харків).
        Робота в зошиті.

 Завдання 1. Розглянути малюнки і розфарбувати дітей, одягнених у національні українські костюми. Описати національне вбрання українців.
 Національні рухливі ігри.
Хлібець (Хлібець)
Мета: розвиток уваги, орієнтування в просторі, зміцнення м'язів ніг.
Взявшись за руки, діти стають у пари (пара за парою) на деякій відстані від гравця, який стоїть без пари. Його називають «хлібець».
- Печу, печу хлібчик, - вигукує гравець.
- А випекти зможеш? - запитує задня пара.
- Вже спік! - відповідає «хлібець».
- Так злови або їсти давай! 
 

       З цими словами два останніх гравці біжать в протилежних напрямках, намагаючись з'єднатися і стати перед «хлібці». Він намагається зловити одного з них до того моменту, коли вони візьмуться за руки, не даючи їм цього зробити. Якщо йому вдається зловити одного з цієї пари, то стає з ним на початок колони з пар, складаючи нову пару, а залишився гравець стає «хлібчиком». Одним з правил гри є те, що остання пара починає бігти тільки після виголошення останньої фрази. Гра повторюється в тому ж порядку. 
 

Аналіз і висновок, зроблений самими дітьми.

 

 

                                       "Краса і сила рідної мови"

Програмований   зміст:  Продовжувати  ознайомлювати з життям  та   творчістю  українського поета Т.Г. Шевченка. Закріпити  вміння добирати

 синоміми, антоніми. Розвивати художнє слово, мислення, уяву. Активізувати словник дітей  (поет, Черкащина, поет-художник),  виховувати повагу та шану до українського поета  Т.Г. Шевченка, любов до рідного краю,   природи, України.

Вихователь:  - Добрий день.  Діти, сьогодні до нас на зайняття  завітали  гості.  Давайте привітаємося з ними!

    Діти: - Добрий день вам, добрі люди!

                 Хай вам щастя, доля буде!

                 Не на день і не на  рік,

                 А на довгий – довгий вік!

Діти, а яка зараз пора року?

  Денис: - Зараз пора року весна.

А який перший місяць весни?

   Валя:  - Перший місяць весни – березень.

- А як ви мені доведете, що вже все-таки весна, може це зима, адже і сніг лежить, і холодно надворі?

  Альоша: - Хоч і лежить ще сніг, та сонечко пригріває краще.

  Аліна:     - З приходом весни надворі  ніби вся природа  оживає, прокидаються  від снігу  дерева, рослини.

 Валя:      -  З’являються перші весняні квіти  з-під снігу, вони є   справжніми  вісниками  весни.

 Вихователь: - А хто ще є  вісниками весни?

 Владик: - Вісниками весни  є також і птахи, які  повертаються навесні

  з  вирію  до рідного краю.

 Вихователь: - А хто знає які це птахи?

 Міша: - Це ластівки, журавлі, шпаки.

Все це правильно.  А тепер  давайте  пройдемо і сядемо на  наш килим. (Діти  тихенько сідають)
 Отже, з приходом весни все навкруги ожило і запахло весною. От давайте  з вами  зараз заплющимо очі і уявимо, що ми на лісовій галявині  серед природи. (Діти заплющують очі)

Піснями, адже  вони такі милозвучні,  що до них  легко  писати

      Музику. Давайте  зараз  виконуємо пісню “Калина”.

(Діти виконують хоровод “Калина”.)

 Вихователь: - Діти, а з якого вірша слова до цієї пісні?  

 Валя: - Ці стрічки з вірша “Зацвіла  в долині”  Т.Г. Шевченка

 Вихователь: - А зараз  ми пограємо в гру, будемо  добирати слова.

                        Мовленнєва вправа “Добери  слово”.

 Вихователь: - А хто знає ще поезії  Т.Г. Шевченка?

      Альоша: -  Я розкажу вірш “Світає”

 Вихователь: - Тепер ми можемо пограти в ще одну гру.

                        Дидактична гра  “Скажи  навпаки”

 Вихователь: - Ми вже помітили, що  Шевченко був справжнім майстром

 художнього  слова, бо зростав він  серед  такої краси у  рідному селі Кирилівці, милувався розкішним квітником, що ріс біля хати, а з хатою – садок, а далі - левада, а ще далі річечка  в’ється голубою стрічкою. То ж хіба можна  залишатися  байдужим, зростаючи серед такої казкової  природи.  Саме тут і виріс  Тарас Шевченко, і  найбільше його  доглядала  сестра Катя, хоча крім неї були  у Тараса  ще і братики, і сестрички. Пам’ятаєте,  ми з вами  вже говорили, як  Катя доглядала Тарасика.

 Богдан: -  Вона виносила його у садок, що ріс  біля хати, і садила під грушею, де  завжди була тінь, навіть у спеку.  І Тарасик  спостерігав за  пташками, вітром, хмарами, мурашками – за  всім, що його  оточувало.

 

 Вихователь: - Його це цікавило. Саме серед природи створювались  його  перші вірші, малюнки, і навіть цілі поеми. А де ж народився  Т. Г. Шевченко?

 Оленка: - Т.Г. Шевченко народився в Україні.

Вихователь: - Це велика честь для нас, що цей всесвітньо відомий геній - наш земляк.  Саме березневі дні  для українського народу пов’язані  з вшануванням пам’яті Т.Г. Шевченка, бо він народився саме у березні. Я зараз буду читати вірш, а ви мені скажете , що ви перед собою побачили.

Вихователь читає  вірш Т.Г. Шевченка  “Встала  весна…”

Встала весна. Чорну землю

Сонну  розбудила

Уквітчала її рястом,

Барвінком укрила:

Соловейко  в гаЇ,

Землю, убрану весною ,

Вранці  зустрічають.

---  Яку  картину  ви уявляли, коли ви слухали ці рядки?

Настя: – Я  уявила  собі  лісову  галявину, вкриту  першими весняними квітами, рястом.

Богдан: - А мені здалося, як прийшла весна і почала  будити від  зимового  сну землю, дерева, рослини.

Оля: - А я ніби почула  спів птахів:  жайворонка  у полі,  соловейка в   гаї. Вони весну  зустрічають радісним співом.

Вихователь: -  Дійсно, діти, коли слухаєш поезії Т.Г. Шевченка, то зразу уявляєш  художню картину, дивовижний пейзаж, майже казковий.  Так міг  писати тільки  Шевченко! Діти, а чи знаєте ви хто  такий  Т.Г. Шевченко?

Ян: -  Т.Г. Шевченко – відомий український поет. Його знають  і дорослі  й  діти.  Його  портрет висить  у нас на стіні.

Вихователь: - Подивіться, будь-ласка, на цю  геніальну людину, на нашого  земляка, адже народився  Т.Г. Шевченко на Черкащині, де і ми з вами, під українським  небом. Про що ж він писав у своїх віршах, що змальовував, за що боровся?

Настя: -Т.Г. Шевченко багато віршів присвятив рідній землі, її  мальовничій красі.

Максим: - Ще він писав про Україну, український народ.

Вихователь:-А ще кого так любив змальовувати Шевченко у своїх поезіях?

Віталя: - Ще він любив змальовувати калину, дівочу вроду.

Вихователь:- Так, діти. А ще багато віршів Шевченка стали народними. Важким було  життя у Тараса Шевченка, ще з дитинства  він  зазнав багато лиха.  Рано залишився сиротою, ріс без батька, без матері. Так він і писав у своїх віршах: “Тяжко- важко в  світі жити сироті без роду”. І  хоча  так нелегко жилося  Шевченкові, він зростав   допитливим  хлопчиком, хотів  усе  знати, а  ще він  дуже любив  малювати. А ви любите малювати?

 Діти: - Так, любимо.

 Вихователь:- Тоді давайте опишемо словами природу , яку у своїх  творах змалював  Шевченко. Ось перед вами  картини природи з  віршів  Шевченка.

 Діти: - Це кросворд.

 Вихователь: -  А про що йшла  мова на початку нашого  заняття, про яку

 пору року?

Діти: - Про весну.

Вихователь:- А про кого ми  говорили  сьогодні  на занятті?

Оля:  -  Про Т.Г. Шевченка, відомого українського поета-письменника.

Вихователь:- А яких ви ще знаєте українських поетів, письменників?

Маринка:- Леся Українка, Василь Сухомлинський, Петро Власюк.

Вихователь:-А чи сподобалось вам заняття? Чим було цікаве?(Відповідь).

Отже, Т.Г. Шевченко – був і залишається найталановитішим, найулюбленішим  серед усіх поетів і письменників. Ви сьогодні ще раз прослухали його твори, які вони, що в них  прославляється, що поет хотів нам сказати  ними?

Віталя: - Вірші Т.Г. Шевченка прості і разом з тим  глибокі за змістом,

щирі й співучі, вони прославляють рідний  край, простих  людей.

Вихователь:- Справді, Шевченко своїм  творами закликає всіх жити в мирі  і злагоді, по справедливості.  І я вам цього бажаю. Заняття закінчене.  Дякую за увагу. До побачення!

Діти: - До побачення!

 

 

 

Подобається