Комунальний заклад «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №96 комбінованого типу Харківської міської ради»

 





Департамент науки і освіти Харківської обласної державної адміністрації
Офіційний сайт Департаменту освіти Харківської міської ради
Управління освіти адміністрації Червонозавоводського району Харківської міської ради
Управління кримінальної міліції у справах дітей
Портал превентивної освіти
ДИТЯЧИЙ ФОНД «ЗДОРОВ'Я ЧЕРЕЗ ОСВІТУ»
Допоможи дітям теплим словом!
Департамент науки i освiти Харківської обласної державної адміністрації


" Використання українських ігор у дошкільному навчальному закладі"

Зміст

 

Вступ ............................................................................................................ 3

1.     Гра – основний вид діяльності дошкільників........................................... 4

2.     Тематика, види ігор. Ігрові прийоми..........................................................6

Висновок....................................................................................................... 14

Список використаної літератури................................................................ 15

 

Вступ

        

         Так ведеться з давніх-давен. Любили гратися і наші батьки, так само, як батьки наших батьків, тобто дідусі і бабусі. І навіть дідусі і бабусі наших дідусів та бабусь теж любили погратися. Усі вони вигадували різні ігри, навчалися одне в одного. Старші передавали меншим свої вигадки, а менші додавали щось своє, придумували нові забавки. Так і дійшли всі ігри, забави до наших часів.

         Естетичні переживання дитини, не є чисто естетичними, як у нас, у старших. Ці переживання в’яжуться тісно із загальними подразненнями мислів рухом, а передовсім забавою

         Усі люблять гратися: ведмежата й вовченята, котики й собачки.

         Та чи не найбільше полюбляють гру дітки: хлопчики та дівчатка, чорняві та біляві, високі та низенькі, маленькі і не дуже...

        

 

 

 

Гра – основних вид діяльності дошкільників

 

         Гра займає більшу частину часу життя дитини. Адже в грі дитина задовольняє свої потреби в активній діяльності, намагаючись діяти, як дорослі. Гра дитини має свої особливості:

а) гра – творча діяльність, - діти в грі творять згідно своєї уяви;

б) гра – самостійна діяльність, якщо навчальну, трудову діяльність дітей організовують в основному дорослі, то гру в більшості випадків дитина починає сама. Вона самостійно визначає тему, сюжет і правила гри;

в) гра – засіб всестороннього розвитку дитини. Спілкуючись в процесі гри, діти збагачуються знаннями; граючись з іграшками, предметами, піском, снігом – діти засвоюють їх властивості і якості; в грі розвивається мова дитини, збагачується їхній словниковий запас; для розумового розвитку створені спеціальні дидактичні ігри; музичні ігри сприяють естетичному розвитку. Велика роль в моральному вихованні – в грі дитина розвивається; діти вступають в ігрові взаємовідносини, виконують певні ролі і таким чином вправляються в тій чи іншій формі поведінки. Гра сприяє розвитку таких якостей, як активності, ініціативності, рішучості, відповідальності перед ровесниками;

г) в грі відображаються ті соціальні явища, які діти спостерігають в дійсності: професій, взаємин між людьми. Велика роль організації і проведення гри належить батькам, вихователям, музичним керівникам.

         Вихователь допомагає дітям вибрати гру, враховуючи їхні інтереси і можливості, допомагає визначити сценарій гри, демонструє зразки виконання ігрових дій, приймає участь у грі на головній чи другорядних ролях, спонукає дітей виконувати в іграх правила культури поведінки. Діти не граються мовчки. Навіть тоді, коли дитина сама, вона розмовляє з іграшкою, веде діалог з уявним учасником гри, говорить за себе, за маму, за хворого і за лікаря тощо. Слово є ніби акомпанементом до ігрової дії і повніше розкриває образ, ставлення до самої дитини. Спілкуючись, діти обмінюються думками, переживаннями, уточнюють задум і зміст гри.

         Взаємозв’язок образу, ігрової дії і слова й становить стрижень ігрової діяльності, є засобом відображення дійсності.

         Старших дошкільнят треба навчити гратись в ігри самостійно. Для цього слід розвивати в них інтерес до цих ігор, надавати можливість організовувати їх під час прогулянки, на дозвіллі, на святах.

        

 

Тематика, види ігор. Ігрові прийоми

 

         Найпоширенішим способом розподілу ролей у дитячих іграх є лічилки. Лічилки – це невеличкі поетичні твори, в основі яких лежить лічба. Вони бувають сюжетними та безсюжетними.

         Лексика лічилок, які не мають сюжету, - це спотворені форми числівників та слова, що служать їх замінниками. В багатьох лічилках, слова впереміж зі спотвореними іноземними, взагалі позбавлені сенсу. Сюжетні лічилки дуже різноманітні. В деяких з них зустрічаються історичні події, які не завжди зрозумілі дітям. Лічилки пізнішого походження мають уже конкретний зміст, вони переважно споріднені з іншими творами дитячого репертуару. Тому діти часто пристосовують для лічби звичайні пісеньки, заклички, ігрові приспівки. Для лічилок властиве скандування та чітка ритмізована акцентуація кожного складу. Ведучий, виголошуючи лічилку, пальцем вказує на кожного із учасників гри; на кого випаде останній склад, той стає її персонажем або жмурилкою.

* * *

Ой ти, коте Марку,

Ходиш по ярмарку,

Не купуєш, не торгуєш,

Тільки робиш сварку.

 

Гадул, гадул, га дулька

Гадул, гадул, га дулька,

Десь там моя зозулька,

По полю літала

Пір’ячко збирала,

Вию, вию, завиваю,

Кого хочу вибираю.

 

Попіл, попіл, попільниця

Попіл, попіл, попільниця,

А де ж наша зозулиця?

Понад морем літала,

Синім оком кивала,

А ти, Київ, не кивай,

А з города тікай!

 

 

         Дитячі ігри – це невеликі твори, в основі яких лежить розкриття різних життєвих колізій, засобами рухових елементів.

         Вони зародилися дуже давно і є плодами творчості самих дітей, хоча значна їх частина перейнята з репертуару дорослих, особливо з обрядового фольклору. Найдавнішими є хороводні драматичні ігри, що колись були частиною календарних обрядів. Вони, в основному розкривають тему хліборобської праці через поєднання в єдине ціле музики, хореографічних рухів, пантоміми, слова.

         Природній інтерес дітей до всього живого сприяв популярності серед них ігор, основними персонажами яких є птахи та звірі.

         Ці ігри, де дії, рух поєднуються з добре розвинутим діалогом, часто відтворюють гострі моменти боротьби сильнішого і слабшого. Серед народних ігрових моментів багато суто рухливих ігор, у яких драматизація поєднується із змагальними елементами – бігання навздогін, наввипередки, пошуком, проривання кола. Чимало таких ігор супроводжується своєрідними поетичними та музичними вставками, які мають найрізноманітніше призначення – попереджають про початок гри або якийсь її етап, коментують події, що відбуваються.

        

 

Зимово-весняні ігри

 

         Серед дитячих різдвяних обрядових дійств найбільш популярна є “Коза”.

         За “козу” діти з-поміж себе вибирають найспритнішого хлопчика, який вміє розвеселити глядачів. Його відповідно одягають у довгий кожух, вивернутий вовною догори, на голову накладають маску кози, причіпляють з вовни хвіст. “Козу” за ремінець водить “дід”. Крім вищеназваних, у даній виставі є ще такі персонажі як “жид”, “жидівка”, “лікар”, “циган” і “міхоноша”.

         Колядники з “козою” підходять до кожної оселі, і один з них запитує господарів: “Чи пускаєте “козу” до хати?” Якщо господар запрошує ряджених, то вони показують виставу, якщо ні, то йдуть до іншої господи. Спів обрядової колядки супроводжується відповідними сценічними діями. Таким чином вони обходять майже усе село, приносячи радість та веселість.

        

“КОЗА”

(Колядники виконують обрядову пісню,

а персонажі імітують діями текст)

 

 

 

 

 

 

Го-го-го коза, го-го, сірая, го-го, білая!

Ой розходися, розвеселися,

По всьому дому, по веселому.

Де коза ходить – там жито родить,

Де не буває, там вилягає.

Де коза ногою – там жито копою,

Де коза рогом – так жито стогом,

А в Михайлівні – всі хлопці стрільці,

Встрелили в козу, в правеє ушко,

В правеє ушко, в саме сердечко.

Тут коза впала, нежива стала,

А міхоноша бере дудочку,

Надима козі,

Та й у жилочку.

Надулась жила – коза ожила;

Та й пішла коза,

Та стрибаючи,

Своїх діток та шукаючи.

 

         Навесні пробуджується земля, оживає природа, а з нею – радісні надії та клопоти хлібороба. Тому в березні, першому весняному місяці, діти виходили на проталені горбки, або вилазили на паркани чи дерева і закликали Весну.

         Свято “Зустрічі Весни” приурочувалося в українській традиції до початку льодоходу – “коли щука хвостом розіб’є лід”, - або “коли пташка вівсянка заспіває пісню “Покинь сани, бери віз”.

         Це свято, як правило, супроводжувалося обрядовими піснями-закликами, хороводними співами з пантомімою, а також іграми, в яких висловлювалося бажання пришвидшити прихід тепла, а з ним і того часу, коли закладалася основа доброго врожаю.

         Складовою частиною дитячого репертуару є веснянки, гаївки.

         Гаївки – це весняні ігри, які прийшли до нас з сивої давнини і поєднують у собі співи, танці, пантоміму. У дохристиянський період гаївки виконувалися навколо священних гаїв (від цього і пішла їх назва), а також на пагорбах.

         З приходом християнства в Україну, гаївки виконують біля церкви, на Великдень, а також на Провідну неділю. Окрему групу складають дитячі гаївки. Вони, в основному, базуються на ігрових елементах, хоча сюжети їхні різні.

 

ОГІРОЧКИ

 

 

 

 

 

Питається мати дочки:

- Де посієш огірочки?

 

Приспів:

Гей, в’ються, в’ють,

Ся розвивають.

 

Сіймо, мамцю, над водою,

Заскородим бороною.

Приспів:...........

 

Посіяли огірочки

Рівнесенько, в два рядочки.

Приспів:...........

 

Від морозів укривали,

Водицею поливали.

Приспів:...........

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         Важко переоцінити ту величезну роль, яку дитячі ігри та забави відіграють у виховному процесі. Яку забаву не взяти, у кожній є своє раціональне зерно. Окремі ігри створюють цілі сюжетні дійства, своєрідні дитячі вистави просто неба, серед природи. Вони є не лише формою дозвілля, у них поєднуються спритність і фізичне загартування, вправність і кмітливість, гнучкість і винахідливість, наполегливість і витривалість. Вони розвивають пам’ять, увагу, зосередженість, гартують волю, почуття колективізму та взаємовиручки.

         Дитячі ігри та забавки є своєрідною школою, де засвоюються перші абетки науки. Забави супроводжують дітей повсюдно: на обійстях, вулицях, левадах, у полі, за працею під час перепочинку.

 

Залізний ключ або Вовк

         Діти стають у коло, міцно взявшись за руки. Вибраний за допомогою лічилки “Вовк” стає по середині кола і намагається з розгону прорвати його. Якщо він не прорве кола, то його запитують:

-         Який ключ?

Він відповідає:

-         Залізний!

Гра продовжується доти, поки “Вовк” не розірве коло. А як розірве, то виривається з нього і тікає. За ним усі женуться і співають.        

Хто зловить “Вовка”, той стає на його місце і гра продовжується.

 

 

 

Літньо-осінні ігри

Купальські пісні та ігри.

         Купайлове свято сягає корінням у доісторичну добу. Наші пращури в час літнього сонцевороту славили богиню води і вогню – Дану та бога земних плодів Купала. З прийняттям християнства ці звичаї та обряди злилися зі святкуванням 7 липня Різдва Івана Хрестителя.

         На честь Івана Хрестителя у церквах співають величальні пісні, а в українських селах вирують веселі забавки, приурочені Купалові.

         Напередодні свята на широкій галявині хлопці ставили дерево (“гільце”, Купалу – вербову гілку). Навколо нього дівчата водили хороводи, співали пісень, організовували ігри. У цей вечір дівчата пускали на воду вінки і дивилися, куди вони попливуть. Де вінок пристане, там живе суджений. Хлопці розкладали вогнище і стрибали через нього, щоб вогонь очистив їх від усього лихого. Вогонь не гасили, він сам мав дотліти.

 

А ми рутоньку посієм...

А ми рутоньку посієм, посієм,

Зеленую руту, жовтий цвіт

Посієм!

А ми рутоньку пополем, пополем!

Пополем!

А ми рутоньку нарвемо, нарвемо!

Зеленую руту, жовтий цвіт

Нарвемо!

А ми рутоньку сплетемо, сплетемо!

Зеленую руту, жовтий цвіт

Сплетемо!

А ми дівочок веберемо, вберемо!

Зеленую руту, жовтий цвіт.

Вберемо.

 

 

 

 

 

 

 

 

         Дуже популярними серед дітей є пісеньки-ігри про тваринний світ. Тематика цих пісень, кола персонажів широкі і різноманітні. Це кізонька і цапок, горобчик з дружиною, півник, бузьок, жабка, котик та багато інших живих створінь. Здебільшого вони живуть, діють і мислять як люди.

         Часто тварини косять, гребуть сіно, складають його в копиці, миють, прядуть, замітають, носять воду тощо. Працелюбство – це найвища морально-етична цінність дитячого фольклору. Увесь цей матеріал, як правило, гумористично обігрується.

        

Кицька

 

 

 

 

 

-         Де ти, Кицько, ходила?

-         У млині сиділа.

-         Що там, Кицько, робила?

-         Житечко молола.

-         Що там, Кицько, заробила?

-         Шапочку дукатів.

-         Що ти, Кицько, купила?

-         Бубликів багато.

-         З ким бублики поїла?

-         З гостями у свято – няв, няв.

Кицька входить весела у коло й відповідає на запитання, що їй дає гурт, ілюструючи свої відповіді рухами та жестикуляцією.

 

 

Висновок

         Гра для дітей має особливо виняткове значення.

         Гра для них – навчання, гра для них – праця, гра для них – серйозна форма виховання.

         Гра для дошкільників – засіб пізнання навколишнього світу. Граючись, дитина вивчає кольори, форму, властивості матеріалу, вивчає рослин і тварин.

         Щодо ігор, то вони мають також і організуюче значення. Дитина розуміє чому потрібно дотримуватись правил гри. Ігри, що вимагають одержання правил, дуже дисциплінують. Треба тільки, щоб вони не були нудними, тому слід ширше вводити в ігри співи, танці, маршировку.

         У процесі гри дитина навчається долати труднощі, пізнає навколишнє середовище, шукає виходу з становища. Такі ігри виховують дітей-організаторів, які вміють наполегливо іти до мети і вести за собою інших, організовувати їх.

 

 

 

Список використаної літератури

 

1.      Борисова З.Н., Смаль В.З. Історія дошкільної педагогіки. Хрестоматія. Видавниче об’єднання “Вища школа”. – Київ, 1974.

2.      Свирида П. “А вже весна воскресла”. – Коломия, 1993.

3.      Титаренко С. Дитяча розвага. – Київ, 1993.

4.      Турчин Е. “А вже весна воскресла” // Однокласник. – 1991. - №3.

5.      Ядешко В.І., Сахіна Ф.А. Дошкільна педагогіка. Видавниче об’єднання “Вища школа”. – Київ, 1981.

 

 

 

          

 

Подобається